Проживав тут 45 років, думав старість добре зустріну. Але прийшла біда: о 8-й годині вечора сиділи ми в хаті: дружина, я, донька та зять. Онучка за п’ять хвилин до цієї події вийшла. За хвилину — три прильоти було. Третя ракета потрапила сюди. Воронка глибиною метрів п’ять, шириною — десять. Легкову машину розірвало і розкинуло на три частини, тракторець на шматки…

Основний удар прийшовся на кімнату, де завжди всі сиділи, де стояв диван. Слава Богу, що не прийшла донька з онукою, а то б загинули б. Тут в мене зять загинув, жінка дуже постраждала, але, слава Богу, живою лишилася. доньку зачепило. Мене Бог милував. Дуже шкода мені зятя, гарний зять в мене був, і для доньки гарний чоловік був, і для онуки гарний батько… Тяжко без нього…

Хату і все це будував десять років, кожен день. В радгоспі працював день і ніч, щоб заробити на побудову. Щоб на старість зробити. Збудував для старості, але “рускій мір” “звільнив”…

Коштів в мене немає, щоб це відремонтувати, на благодійність сподіваюся.

Саме головне — жили добре, а в одну хвилину все пішло…