Безпосередній кордон Польщі з радянською росією по Збручу:
так було і це не має повторитися…
.
На цій майже столітній світлині ви бачите прикордоннй стовп між Польщею і СРСР у 1930-их роках поблизу міста Ланівці на Тернопільщині. Нині ця світлина виставлена на сторінці Ланівці Подих Історії.
.
Іншими словами, на цій світлині зафіксовано факт безпосереднього кордону між поляками і росіянами, але – без всяких-там, українців… Тобто, Польща і радянська росія як держави у той момент існують, а Україна – ні…
.
Саме так було на західноукраїнських землях після того, як Симон Петлюра у 1919 році віддав полякам українську Галичину, бо вирішив будувати Велику Україну без галицьких українців. Саме тому, дипломати ЗУНР у грудні 1919 року офіційно заявили представникам УНР про денонсацію Акту Злуки.
.
Нині я б може і не акцентував на цьому питанні, але місяць тому сьогоднішня Польща вибрала собі на президента, Кароля Навроцького – колишнього директора Інституту національної пам'яті Польщі й водночас яскравого лобіста інтересів крайньо правої політичної партії «Право і справедливість».
.
Так от, саме обраний президент сусідньої держави у своїх публічних виступах неодноразово почав заявляти про нинішню українську Галичину як про «Східну Малопольщу». Про місце Львова у даному контексті, гадаю, не варто й згадувати.
.
Тобто, суто гіпотетично (на рівні наших фантазій) можемо припустити, що невдовзі при певному розкладі політичних сил в Європі і подальшого перебігу війни, наш західний сусід з-за Сяну може почати зондувати грунт для своїх нещодавно реанімованих претензій на українську Галичину.
.
Звісно, ні про які фізичні «інвазії з-за Сяну», якісь «перетинання кордону» й таке інше, тоді не йтиметься. Але, спроби промацати сьогоднішню українську владу на міцність, будуть. Будуть стовідсотково, бо оті специфічні механізми територіальних претензій однієї держави до іншої – які існують кілька останніх тисячоліть – таки, працюють.
.
Не виключаю, що – якщо це все у такому напрямку невдовзі таки закрутиться, то будуть й спроби підкупу окремих представників українського офіціозу в Києві та (а, чому б і ні..?) у силових структурах: збройних силах і у держбезпеці. Бо, не пустивши свої щупальця у ці відомства, ні про який «перегляд галицького питання у сучасних умовах», не може бути й мови…

Настав вже час задавати питання: «Чий Львів..?»
.
На запитання: «чий Крим?», ми всі знаємо відповідь. А, от, якою буде відповідь, коли ми задамо питання «чий Львів..?» українським високопосадовцям у Кабінеті Міністрів і депутатам Верховної Ради..?
.
Адже, до сьогоднішнього дня офіційний Київ ніяк (законодавчо) не прореагував на рішення польського Сейму про запровадження в Польщі 11 липня загальнонаціонального дня пам'яті жертв так званого «геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних територіях другої польської республіки».
.
Нагадаю, що у вересні 1930 року уряд Пілсудського розпочав особливі каральні акції проти західних українців, які офіційно отримали ганебну назву «пацифікація», що з латині перекладається як «умиротворення». Перші репресії поляки розпочали 16 вересня 1930 року і вони тоді охопили близько 450 населених пунктів. До репресій проти українців тоді було залучено 16 рот поліції, полки уланів, десять ескадронів кавалерії.
.
Арештованих українців поляки збирали у громадських приміщеннях, де кожному наносили 25-30 ударів нагайкою при цьому примушуючи лаяти Україну, співати польський гімн і виголошувати здравиці на честь Юзефа Пілсудського. Читати далі:
https://www.facebook.com/share/p/1LjCsTo8pG/

Микола Бандрівський