28 вересня день пам’яті Остапа Вишні (Павла Губенка) – класика сатиричної прози XX ст., українсього новеліста (1889-1956)
28 вересня день пам'яті Остапа Вишні (Павла Губенка) – класика сатиричної прози XX ст., українсього новеліста (1889-1956), життя якого було пов'язане з Харковом.
У 1920-х роках минулого століття він був дуже популярним письменником. Його називали "королем українського тиражу", за кількістю проданих книжок Остап Вишня посідав друге місце серед українських письменників після Тараса Шевченка.
Харківський період життя Остап Вишня пов'язаний з Харківським будинком "Слово", же він мешкав.
Спіткала його доля гумориста-мученика, але й після десятилітньої каторги на Печорі, він не перестав "усміхатись". Пережив заслання і переслідування, смерть дружини і нерозуміння сина.
"Тричі він стояв на межі між життям і смертю, але залишився живим. Уперше це трапилося в лютому 1934-го, через два місяці після арешту. Гумориста засудили до вищої міри, однак згодом розстріл замінили десятьма роками виправно-трудових робіт.
Удруге Вишня ледь не наклав життям у Печорському таборі восени 1938-го. У супроводі конвою його доправляли на баржу, де знаходилися такі ж самі смертники, але дорогою він захворів на крупозне запалення легенів і його, стовідсоткового "доходягу", залишили на якійсь гулагівській цегельні. Так він вижив.
А втретє Павло Михайлович відчув подих смерті у 1943 році. Втім, і цього разу минулося – 54-річного хворого письменника випустили на волю. Це теж було наче диво: як стало згодом відомо, у зв’язку з початком визволення України від гітлерівців Хрущов разом з декількома відомими українськими митцями – Рильським, Довженком, Бажаном, Яновським та ще з кимось, почали клопотатись про звільнення з таборів деяких представників української культури. Були складені списки. Але з усіх, хто був там зазначений, вижив тільки Остап Вишня. Його й відпустили. Після повернення Вишня напише ще багато гострих, позначених фірмовим "вишневським" гумором творів, але вже ніщо не зможе стерти з його душі, з його обличчя, погляду зачаєної гіркоти і болю від побаченого й пережитого. Українці раділи поверненню письменника. Раділи, що він живий, що знову пише. А ще, в мільйонів людей, у кого в ненаситному череві сталінських тюрем і таборів безслідно зникли рідні та близькі, зажевріла надія, що й вони, безвинно покарані, колись таки повернуться додому. Документ про реабілітацію письменник отримав наприкінці жовтня 1955 року, рівно за одинадцять місяців до своєї смерті."
У 1920-х роках минулого століття він був дуже популярним письменником. Його називали "королем українського тиражу", за кількістю проданих книжок Остап Вишня посідав друге місце серед українських письменників після Тараса Шевченка.
Харківський період життя Остап Вишня пов'язаний з Харківським будинком "Слово", же він мешкав.
Спіткала його доля гумориста-мученика, але й після десятилітньої каторги на Печорі, він не перестав "усміхатись". Пережив заслання і переслідування, смерть дружини і нерозуміння сина.
"Тричі він стояв на межі між життям і смертю, але залишився живим. Уперше це трапилося в лютому 1934-го, через два місяці після арешту. Гумориста засудили до вищої міри, однак згодом розстріл замінили десятьма роками виправно-трудових робіт.
Удруге Вишня ледь не наклав життям у Печорському таборі восени 1938-го. У супроводі конвою його доправляли на баржу, де знаходилися такі ж самі смертники, але дорогою він захворів на крупозне запалення легенів і його, стовідсоткового "доходягу", залишили на якійсь гулагівській цегельні. Так він вижив.
А втретє Павло Михайлович відчув подих смерті у 1943 році. Втім, і цього разу минулося – 54-річного хворого письменника випустили на волю. Це теж було наче диво: як стало згодом відомо, у зв’язку з початком визволення України від гітлерівців Хрущов разом з декількома відомими українськими митцями – Рильським, Довженком, Бажаном, Яновським та ще з кимось, почали клопотатись про звільнення з таборів деяких представників української культури. Були складені списки. Але з усіх, хто був там зазначений, вижив тільки Остап Вишня. Його й відпустили. Після повернення Вишня напише ще багато гострих, позначених фірмовим "вишневським" гумором творів, але вже ніщо не зможе стерти з його душі, з його обличчя, погляду зачаєної гіркоти і болю від побаченого й пережитого. Українці раділи поверненню письменника. Раділи, що він живий, що знову пише. А ще, в мільйонів людей, у кого в ненаситному череві сталінських тюрем і таборів безслідно зникли рідні та близькі, зажевріла надія, що й вони, безвинно покарані, колись таки повернуться додому. Документ про реабілітацію письменник отримав наприкінці жовтня 1955 року, рівно за одинадцять місяців до своєї смерті."