От що мене реально дістає, так це ниття у ЗМІ про демографічну катастрофу, яка, мовляв насувається на Україну
Помиральна яма? Точно?
А можна до цієї карколомної інфи поцікавитися ще кількома цифрами? Наприклад, як зменшилося населення Великої Британії та Фінляндії під час Другої Світової війни? Воно ж зменшувалося не тільки через втрати на фронті і бомбардування – чимало англійців тоді відчалили до США та Австралії, аби не бігати в бомбосховища і не чекати на мобілізацію. Було?
Далі. Скажіть яким було населення України ДО того як владою стали більшовики? Відповідь – 38 мільйонів осіб (разом з Галичиною). Наступне питання – яким було населення України на початку Другої Світової війни? Правильна відповідь – 39 мільйонів осіб. У задачі запитується – ЯК сталося, що після Першої Світової війни, більшовицької окупації України, Отаманщини і Голодомору населення України не поменшало?
Правильна відповідь. Тому що так само, як українського селянина закріпачили колгоспами, жінку в СРСР примусили народжувати. Багатьма способами. Заборонами абортів – аж до посадок. Статусом "Матері-героїні". Масовою пропагандою. Відпустками по догляду за дітьми, на тлі жахливих умов праці. Тощо. Було б не зле дізнатися статистику дітей-сиріт в сталінському СРСР – тобто дітей, яких матері кидали в пологових будинках і яких передавали в дітбудинки, бо так було можна, а за аборт садили.
Подобаються вам такі способи збільшення демографії?
Я нагадаю вам ще одну цифру. Уперше зменшення народжуваності і зростання смертності в УРСР було зафіксоване у 1970 р. – під час розквіту радянської влади, і… коли жінку перестали примушувати народжувати. Зрівнялися показники смертності і народжуваності у 1991 р. Потім – провал.
А от починаючи з 2000 року народжуваність в Україні почала зростати. Повільно, але – факт. Далі почалася війна.
До речі, підійдіть зараз до молодої українки і скажіть їй, що вона мусить народити 4-5 дітей. І дізнайтеся куди вона вас пошле.
Дівчата не хочуть народжувати? Та неправда це. Абсолюна більшість жінок з якими я перетинався, хотіли стати мамами. Але насмілюся нагадати, що народження дитини – процес для жінки украй непростий, це треба дев'ять місяців тягати в собі кілька кілограмів а потім пережити дуже болісний процес, під час якого можна ще й померти. А потім треба років десять бути вирваною з кар'єрного та творчого життя, бо вдома – діти.
Саме тому українці народжують дітей, але народжують небагато – одного-двох на сім'ю. А війна додала – чимало українців з України поїхали. І ще поїдуть. Бо бажати ростити дітей там де НЕ прилітають ракети і де НЕ загрожує мобілізація – це нормально.
Очевидно, до кінця війни буде от так. А після…
А після, треба самим собі відповісти на питання – нам потрібні нові люди? Потрібні? Так тоді треба інвестувати в людей. І не просто давати бабло породіллям на руки. Треба інвестувати в дитячу медицину – аби хвороба дитини (а діти хворіють) не перетворювалася для батьків на провал всіх планів. Треба інвестувати в дитячі садки, аби мама була здатна залишити дитину під наглядом і зайнятися своїми справами. Треба інвестувати в дитячі гуртки, аби дитина не лишалася надана сама собі і вулиці. Треба, вибачте за подробицю, інвестувати в жіночу медицину. Бо якщо хтось не знає, не всі жінки здатні народжувати дітей, і аби жінка була здатна народити у 25 років її здоров'ям опікуватися треба з дитинства.
От це має бути одним з напрямків державної політики України. Держава мусить допомогти українці бути мамою. Взяти на себе частину її обов'язків. Аби українка знала, народивши дитину, вона не буде замкнена вдома біля памперсів – вона зможе жити повноцінним життям.
Але дискусій на цю тему я не чую. Я чую ниття.
Я переконаний, мульку про "демографічну катастрофу" найбільше розганяють олігархи. Бо бажають здобути дармову робочу силу – емігрантів. А це вже зовсім інша проблема.
Дмитро "Калинчук" Вовнянко