Книги як ультиматум: як Варшава впарює Україні історичну вину під час війни з рашою
Кароль Навроцький учора під час зустрічі з Володимиром Зеленським у Варшаві вчинив не просто показовий, а відверто провокаційний і політично цинічний жест, який важко пояснити інакше, ніж спробою тиску та морального шантажу. Президент Польщі публічно, перед камерами, буквально впарив президентові України два томи видання Інституту національної пам’яті Польщі під назвою «Документи Волинського злочину» — книги, присвяченої подіям 1943–1944 років на Волині, які в польському офіційному дискурсі навмисно і безапеляційно маркуються як «Волинська різанина». Це був не жест поваги, не жест діалогу і тим більше не жест солідарності, а нав’язування одностороннього, ідеологізованого історичного наративу у момент максимальної вразливості України.
Сам факт передачі саме цього видання, саме у такому форматі і саме публічно виглядав як ретельно зрежисована політична сцена. Це не дипломатія, а демонстративне моралізаторство з позиції зверхності. Ці два томи були підготовлені та видані IPN у 2023 році — у період, коли Навроцький особисто очолював цю інституцію і формував її жорстку, конфронтаційну лінію щодо українського історичного наративу. Тобто він подарував Зеленському не просто книжки, а продукт власної ідеологічної діяльності, власного бачення історії, у якому українська сторона апріорі поставлена в роль обвинуваченого.
Видання подає добірку документів і свідчень, відібраних та інтерпретованих виключно в межах польської концепції «злочину», без реального прагнення до комплексного аналізу. Український контекст — взаємне насильство, багаторівневий характер конфлікту, роль нацистської окупації, діяльність радянських спецслужб, соціальний розпад і етнічна інженерія воєнного часу — або системно ігнорується, або подається як другорядний шум. Саме тому в Україні ці події називають Волинською трагедією, а не «злочином» чи «різаниною», визнаючи катастрофу цивільного населення по обидва боки й відмовляючись від логіки колективної вини. Польська ж версія, яку Навроцький публічно нав’язав Зеленському, цю логіку якраз і цементує.
Контекст цього «подарунка» робить ситуацію ще більш токсичною. Україна перебуває у стані повномасштабної війни з рашею, щодня втрачає людей, міста і ресурси, критично залежить від міжнародної підтримки. І саме в цей момент один із ключових союзників дозволяє собі перетворити історичну травму на інструмент політичного тиску. Навроцький прямо пов’язує тему Волині з вимогами ексгумацій, «історичної справедливості» та фактично з очікуванням символічних і політичних поступок з боку Києва. Це виглядає як ультимативний сигнал: спочатку каяття — потім партнерство.
Публічність цього жесту була принциповою. Він був адресований не Зеленському як людині, а польському електорату. Це був сигнал внутрішній аудиторії: Польща «нагадує українцям їхнє місце» і демонструє жорсткість. Зеленського при цьому свідомо поставили в позицію мовчазного адресата, позбавленого можливості негайно відповісти без дипломатичних втрат. Формально це виглядало як чемний протокол, але за суттю — як символічне вручення обвинувального акту, де вирок уже давно виписаний.
Далі: https://www.facebook.com/share/p/17nToL6bW8/
Михайло Мельник