Вловивши певну тенденцію, без прив’язки до конкретних осіб, хочу сказати, що 2026-й рік може стати жорсткім інформційним полем бою з так званої "археології зв’язків із рф"…

У 2026 році для України починається небезпечна фаза. Старі контакти з росією – поїздки, переговори, бізнес, "посередники", напівофіційні канали – перестають бути просто предметом слідства. Вони стають боєприпасами інформаційної війни. Ворогу не потрібні вироки. Йому потрібні сумнів, розкол і недовіра в нашому суспільстві.

Будь-яке минуле легко перепаковується в "зраду". Не через докази, а через емоційну очевидність. Фрагмент фото, уривок розмови, старий лист – і запускається серія вкидів. Сьогодні один, завтра другий, післязавтра третій. Людина постійно виправдовується, а публічний простір живе не правдою, а ритмом атак.

Найгірше – коли під ударом опиняються не окремі прізвища, а сама держава. Логіка Москви проста: не довести, що хтось винен, а нав’язати відчуття, що "всі були пов’язані". Це роз’їдає довіру до інститутів, створює попит на швидку розправу замість процедури і штовхає країну в саморуйнування.

Є ще одна пастка – внутрішня інструменталізація. Натяк на "російський слід" стає зброєю політичної боротьби. Слідство і медійна кампанія починають жити різним життям. А паралельно старі контакти перетворюються на інструмент шантажу: або співпрацюєш, або тебе знищують репутаційно.

Окремий фронт – міжнародний. Серія скандалів без вироків достатня, щоб посіяти обережність у партнерів: затримки, фільтри, недовіра. Правда повільна. Фейк миттєвий. У цій асиметрії й намагається виграти росія.

Висновок простий і неприємний. У 2026 році очищення – необхідне. Але якщо ним керує інформаційна хвиля, а не право, це вже не очищення, а подарунок ворогу. Баланс між жорсткою контррозвідкою і холодною публічною комунікацією – питання виживання. Бо Москва хоче не зруйнувати окремих людей, вона хоче, щоб ми зруйнували себе самі.

Віктор Ягун