Ситуація з нафтопроводом "Дружба" у лютому 2026-го – це не технічний інцидент і не локальний енергетичний спір. Це класичний приклад політичної залежності, яку Москва роками будувала через енергетику, а тепер намагається конвертувати в переговорний важіль проти України та ЄС. Після зупинки постачання наприкінці січня на тлі атак і взаємних звинувачень Будапешт і Братислава різко активізувалися: вони фактично намагаються нав’язати Києву й Загребу схему відновлення саме російської нафти, прикриваючись санкційними винятками. При цьому Хорватія публічно заперечує транзит російського ресурсу через Adria, розуміючи політичну ціну такого кроку.

Чому це виглядає "фанатично"? Бо тут сходяться три фактори. Перший – економічний: довгострокові контракти на Urals і різниця в ціні. Другий – технологічний: інерція НПЗ, які роками оптимізувалися під російську сировину. Третій – політичний: для Віктора Орбана антисанкційна риторика стала інструментом внутрішньої мобілізації й торгу з Брюсселем. У сумі це створює ситуацію, де енергетична логіка підмінюється політичною.

Чи може транзит бути точкою тиску на Україну? Теоретично – так. Практично – тільки якщо Київ виглядатиме стороною "шантажу". Наша позиція має бути протилежною: Україна не ремонтує інфраструктуру під російський ресурс під час війни і не підставляє людей під удари. Ключ – діяти в правовій і безпековій рамці ЄС. Єврокомісія вже озвучувала аргумент про наявність 90-денних резервів у країнах-імпортерах: це означає, що мова не про гуманітарну кризу, а про політичний торг.

Практичний важіль Києва – не "перекрити назавжди", а перевести дискусію у чітку логіку умов. Перше: безпека ремонтних робіт – жодних робіт під обстрілами або без гарантій захисту. Друге: компенсації, страхування і міжнародні гарантії за ризики. Третє: синхронізація з європейською політикою відмови від російської нафти – щоб не створювати нові довгострокові залежності. Четверте: зустрічні політичні умови – якщо Будапешт блокує українські рішення в ЄС чи НАТО, він не може одночасно вимагати від Києва енергетичних поступок.

У стратегічному вимірі "Дружба-2026" – це тест для Європи. Чи готова вона реально відмовитися від російської енергетичної голки, чи знову спробує купити короткий комфорт ціною довгої залежності. Для України ж це ще один фронт тієї ж війни: енергетичний, дипломатичний, інформаційний. І тут важливо діяти холодно й юридично, без емоцій – але без ілюзій. Москва торгує не нафтою. Москва торгує впливом.

Віктор Ягун