Як за перебриком пишуть історію…

Двадцять третього лютого у Росії, Білорусі, Киргизстані і Таджикистані святкують День захисника вітчизни
В незалежній Україні його відзначали 23 лютого аж до 2014 року. Зараз 14 жовтня відзначається День захисника України, а 6 грудня — День Збройних сил України.
. Це свято дісталося у спадок від СРСР як день створення Червоної армії, а ще з цією датою повʼязують перемогу червоноармійців над німцями під Псковом та Нарвою у 1918 році. Однак жодна з цих версій не відповідає дійсності. Декрет про створення Червоної армії Ленін підписав у січні 1918 року. А міф про перемогу під Нарвою та Псковом зʼявився у 1930-ті, вже за Сталіна. Насправді ж деморалізовані червоноармійці майже без бою здали обидва ці міста нечисленним німецьким частинам.

Міф про «перемогу» над німецькою армією під Псковом та Нарвою 23 лютого 1918 року виник у більшовицькій пропаганді. Остаточно його сформулювали у 1938 році з особистої подачі Сталіна. Офіційна версія тепер звучала так: «Під Нарвою та Псковом німецьким окупантам було завдано рішучу відсіч. Їхнє просування на Петроград
було зупинено. День відсічі військам німецького імперіалізму — 23 лютого 1918 року — став днем народження молодої Червоної армії».
Що ж до 23 лютого 1918 року, то, за відомостями істориків, у цей день не було жодних великих боїв німецьких військ із Червоною армією. Увечері 23 лютого німці перебували приблизно за 50 кілометрів від Пскова і за 170 кілометрів від Нарви. Натомість у цей день більшовики у Петрограді отримали німецький ультиматум про умови миру — вони мали визнати незалежність Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії та України. О третій годині ночі 24 лютого ультиматум було прийнято.
Що ж до Пскова і Нарви, то німці захопили їх приблизно так само, як і інші міста — практично без опору. Псков німецькі війська зайняли 25 лютого, а вже наступного дня приймали там радянську делегацію з Петрограда, яка вирушала до Бресту підписувати мирний договір.
До Нарви німці підступили 3 березня. Тут їх мав зупинити перший радянський нарком з морських справ Павло Дибенко разом із загоном «революційних матросів». Після короткої сутички за пʼять кілометрів від Нарви Дибенко разом зі своїми солдатами втік спочатку до Гатчини, а потім до Самари. За це в травні 1918 року його віддали під трибунал, але потім виправдали і знову довірили командування частинами Червоної армії.

Ihor Tsaryk