Історія мученицької загибелі Володимира Вакуленка – автора 13 книжок, лауреата численних літературних премій – це історія про те, наскільки швидко окупанти прийдуть за людиною, яка сповідувала безкомісно проукраїнську позицію впродовж життя.
Прийдуть швидко. «Свої» здадуть миттєво. Та й у росіян було завчасно приготоване ціле досьє на «націоналіста».
4 роки тому, 7 березня, окупанти зайшли у село Капитолівку, що на Ізюмщині. У перші дні повномасштабної війни Володимир ще дописував у фейсбуці, а я все думала, чому ж він не виїжджає, не намагається врятуватися? Адже він сам виховував сина з інвалідністю?
Наприкінці березня Володимир готував їсти на подвір’ї, коли зайшли кілька ленеерівців за «націоналістом», який «був на Майдані», і забрали його в штаб лнр, де була і катівня.
12 травня, після звільнення ізюму, у братській могилі виявили тіло під номером 319. Це був Володимир.
Чи варто згадувати, що такі люди, які Володимир, у руках звірів швидко не помирають?
Яка гірка доля, що розслідуванням обставин загибелі Володимира і пошуком його закопаного у садку щоденника займалася письменниця Вікторія Амеліна, яку росіяни вбили у Краматорську у липні 2023 року…
Останні слова, які написав Володимир у щоденнику: «я вірю у перемогу»…
Хай тобі насниться
Кольоровий слоник,
Райдужна лисиця
І моря солоні.
Хмарки найсолодші,
Береги із крему,
Шоколадні ночі,
Карамельний ему,
Яблучні ліхтарики,
Персикові кульки…
Засинай, Віталіку,
Спи, мій вередулько!
(В.Вакуленко «Колискова»)

@Анжеліка Сиротенко