Путін чітко усвідомлює, що в Європи ще немає політичної та військової спроможності відповідати на виклики. Вона ще й на стратегічному роздоріжжі: «боротися за США, годуючи темну когнітивну сторону Трампа, чи без оглядки створювати власний військовий блок. Разом із Україною». В умовах, коли когнітивними ударами і асиметричними воєнними діями (диверсії на підводних кабелях, кібератаки на енергосистеми, «випадкові» ракетно-дронові удари на кордонах і по території НАТО), Росія ефективно створює «сіру зону» в Європі.

Її суть – дистанціюватися від війни в Україні, від воєнної їй допомоги, і наполягати на мирі будь-якою ціною. Тобто — на «мирі Путіна–Трампа». Асиметрична стратегія Кремля у Європі, як і в Україні, полягає у провокації зіткнення держави, влади, її суб’єктів із протестними, невдоволеними, радикально налаштованими частинами цивільного суспільства.

Заохочуючи їх до тероризму (вбивство Парубія), залучення в злочинні організації (вбивства і викрадення українців, підпали житла і автомобілів військових), але використовуючи миротворчу енергію українського та американського президентів, кремлівські воєнні політтехнологи розробили і застосовують нову тактику асиметричної війни: розмиті до безконтурності традиційні межі між війною та миром, військовими і цивільними позиціями (головне — «бути українцем») і географічні кордони (вони там, де стала нога російського солдата).

Це один із принципових викликів у традиційній війні. Європа до нього, здається, взагалі не готова. У цьому, все ще стратегічному колапсі — виживання і майбутнє ЄС, яке залежить виключно від успіху або капітуляції України.

Успіх — це перемога. Вона реальна, бо із сукупними європейськими ресурсами Україна неминуче виснажить Росію на полі бою, перенісши його на всю її територію — змінивши парадигму війни. Відмовившись рухатись за російською доктриною «твердої війни», яка зосереджена на територіальному завоюванні та контролі, перейшовши, якщо хочете, до «рідкої війни».

Руйнування російського воєнного потенціалу — одночасно на трьох взаємопов’язаних частинах війни. Послідовно, безперервно, із нарощуванням обʼєму сил і засобів: лінія фронту й оперативний тил ворога; всі, без виключення, окуповані території із всіма видами логістики, гібридними обʼєктами і всіма видами живої сили; глибокий тил Росії — всі обʼєкти, що прямо або дотично задіяні у війну чи сприяють їй. Безпілотники — ключовий елемент.

Завдяки союзникам їх масштабування має бути прогресивним. Тобто — із щоденним планом нарощування сотнями збільшених ударів із подовженням оперативної досяжності критично важливих обʼєктів воєнної і нафтової інфраструктури, помножених на інноваційну маневровість для подолання оборонних ешелонів ворога; поєднуючи їх атаки із диверсійними та когнітивними операціями. Це те, що Річард Табер називав «війною бліх».

Нові високотехнологічні роботизовані безпілотні системи, кібер-радіоелектронні інструменти протидії, використання ШІ і швидкозмінних програмних продуктів мають привести до створення принципово іншої структури збройних сил. За принципом стартапів — перехід до інноваційних оперативно-тактичних моделей ведення бою. Натомість командам зверху — мозкові штурми на локальних бокових платформах. В цьому напрямку діяли «Птахи Мадяра».

Близька до цього нова військова стратегія британської армії: «20–40–40». Як пише The Times, вона натхненна досвідом війни в Україні з дронами, які знищували танки вартістю мільйони доларів.

Це нова армія. Вона на 80% орієнтована на безпілотні та автономні системи — мінімум особового складу та максимум ефективності на полі бою.

— 20% — важкі Challenger 3 та САУ для операцій у глибокому тилу.
— 40% — дрони-камікадзе для масових швидких і економічних ударів.
— 40% — багаторазові розвідувальні Watchkeeper WK450 і ударні MQ-9 Reaper безпілотні системи для постійного контролю поля бою.

Перехід до технології війни роями дронів. Один оператор керує групою дронів — розвідників чи ударних — на дистанції в середньому до 100 км.

Степан Гавриш

#Україна #росія #війна #стратегії #техгології