Європа перед вибором: діяти чи знову "дати росії шанс"?
Що це значить для Європи та України…

Заяви останніх тижнів, від Вашингтона до Москви, складаються в одну тривожну, але показову картину.

По-перше, навіть у США дедалі частіше публічно визнають, що війна підточує російську економіку системно. Це вже не лише оцінки аналітиків, а політичні маркери.

По-друге, російська влада дедалі активніше імітує військові успіхи. Коли Путін говорить про "відсутність інтересу до переговорів" і паралельно запускає хвилю фейкових "захоплень міст", це означає одне – переговори для Кремля стають неминучими, і він намагається зайти в них з позиції сили, хоча її вже бракує.

По-третє, українська розвідка чітко вказує на лютий як точку можливого перелому. Не через "миролюбство", а через виснаження наступальних можливостей рф, пікове економічне навантаження та зростання внутрішнього тиску на російську еліту.
Особливо важливий сигнал – слова про зростання кількості людей в оточенні Путіна, які говорять про необхідність завершення війни. Це не опозиція, це частина системи, яка починає рахувати ціну виживання після війни.

Європа знову опинилася перед знайомим вибором, або спокуситися ілюзією "швидкого компромісу", повірити в черговий російський "жест доброї волі" та дати Кремлю паузу для перегрупування, або дотиснути момент, коли росія реально вразлива, синхронізувати санкції, військову підтримку й політичний тиск та не дозволити Москві перетворити економічну слабкість на дипломатичний реванш.
Якщо зараз знову "дати Росії шанс", наступне вікно можливостей буде значно дорожчим – і, можливо, вже не в Україні, а на східному фланзі самої Європи.

В свою чергу для України це вікно можливостей, але не "вікно миру". Шанс нав’язати власні умови тиску, якщо не зупинятися й не піддатися ілюзіям.

По-перше, військовий тиск.
Він почав працювати системно і далекобійні удари перестали бути просто тактичними. Вони підривають економічну основу війни рф (паливо, логістика, ВПК), змушують ворога витрачати ресурси на захист тилу, а не на фронт і зменшують маневр Кремля перед переговорами.
Те, що навіть Дональд Трамп публічно говорить про "дуже важкий стан" економіки РФ, означає, що українська стратегія болю працює настільки, що її видно за межами розвідзведень.

По-друге, політичний тиск.
Росія вперше входить у фазу виправдань, коли Путін одночасно заперечує потребу переговорів і в той же час запускає хвилю фейкових "перемог". І це явна ознака внутрішньої невпевненості, а не сили.
Для України це означає, що Москва боїться переговорів без декорацій успіху. Кремль намагається психологічно тиснути, бо реальних козирів меншає.

По-третє, стратегічний тиск.
Лютий той момент, коли рф стане дорожче воювати, ніж говорити і сигнали від Кирило Буданов важливі не через слово "мир", а через баланс вартості.
Для України лютий означає максимум втоми рф після зимової кампанії, пік економічного навантаження на Кремль та зростання внутрішніх "голосів рахівників", а не фанатиків. Це момент, коли росію можна змусити слухати, але не момент, коли вона добровільно поступиться.

Але треба визнати, що це і найбільший ризик для України. Небезпека не в тому, що росія стане сильнішою. Небезпека в тому, що Захід може поспішити з "паузою". Це може статися якщо далекобійний тиск буде згорнутий, санкції "підвішені" заради процесу, а переговори почнуться без фіксації слабкості рф. Тоді росія отримає перепочинок, а не поразку.

Що це реально означає для України:
• Україна вперше за довгий час диктує темп виснаження ворога, а не лише реагує.
• Будь-які переговори мають сенс лише паралельно з посиленням ударів, а не замість них.
• Наш головний інтерес має бути не "мир швидко", а мир після точки незворотності для рф.

Якщо коротко, то для України це шанс дотиснути росію до стану, коли вона не торгується, а просить паузу – і саме тоді поступатися не можна.

* Картина Івана Айвазовського – "Роздача продовольства" (1892), присвячену голоду в Російській імперії 1891–1892 років і гуманітарній допомозі зі США.

Росія тоді отримувала бажану допомогу…https://www.facebook.com/share/p/16xEw5234F/