Коли ракета влучає в житловий будинок у Києві — у багатьох “світових” політиків раптом настає тиша.
А коли Кремль без жодних доказів заявляє про “атаку на резиденцію Путіна” — одразу з’являється обурення, співчуття, “занепокоєння”.

29 грудня 2025 Росія оголосила, що нібито 91 дрон намагався атакувати одну з резиденцій Путіна в Новгородській області. Україна це заперечила, назвавши заяву брехнею, а РФ при цьому не надала доказів. 

І саме після цього, за повідомленнями Кремля, ця тема пролунала в розмові Путіна з Трампом — і Москва почала “переглядати позицію” щодо переговорів. 

А тепер поставимо поруч іншу реальність: російські удари по Україні. Масовані атаки дронами й ракетами, загиблі мирні люди, пожежі, руйнування, відключення світла. Це не “версія”, не “чутки”, не “можливо” — це щоденна хроніка війни. 

І на цьому фоні звучить позиція в стилі: “обидві сторони б’ють”. Зокрема, під час останньої хвилі атак на Київ Трамп не засудив російські удари й фактично перевів розмову в рамку “Україна теж завдає сильних ударів”. 

Ось і вся моральна математика:
непідтверджена історія про “резиденцію Путіна” — привід для хвилі емоцій.
А вбиті українці під завалами — “складна ситуація”, “переговори”, “обидві сторони”.

Я не прошу нікого любити Україну. Я прошу одного: не підміняйте правду симетрією.
Бо коли терор проти цивільних називають “контекстом”, а кремлівські заяви — “тригером для співчуття”, це не дипломатія. Це — сліпота, яка вбиває.

Українці не просять жалю. Українці просять справедливості:
називати агресора агресором, терор терором, а захист — захистом.

Питання до вас: це подвійні стандарти чи наївність? Як ви це бачите?

Вадим Житник