Західні аналітичні центри та розвідспільнота дедалі чіткіше формулюють те, що ще рік тому звучало як припущення: Росія входить у фазу структурного кадрового виснаження.

Свіжий звіт Center for Strategic and International Studies прямо вказує: з початку 2024 року РФ окупувала менш ніж 1,5% української території, заплативши за це непропорційно високими втратами. Один із авторів, Seth Jones, наголошує – темпи бойових втрат перевищують темпи поповнення контрактниками. Це вже не питання тактики. Це питання балансу людського ресурсу.

Паралельно Institute for the Study of War фіксує кадрові перестановки у вищому військовому керівництві РФ під час активної фази бойових дій. У стабільній системі так не діють. "Тасування" генералів у момент інтенсивних операцій – ознака внутрішнього напруження та пошуку управлінського перезапуску.

Українське командування, зокрема Олександр Сирський, підтверджує стабілізацію фронту і суттєве знищення особового складу противника у січні. Якщо співставити це із західними оцінками, картина вимальовується системна: Росія витрачає людей швидше, ніж здатна якісно їх відновлювати.

На цьому тлі показовою є активізація вербування іноземців. Розслідування The Insider описує схеми залучення найманців із Латинської Америки та Африки, транзитом через регіони на кшталт Мордовії, спрощені контракти та фінансові стимули. Це вже не екзотика, а інструмент закриття кадрових "прогалин".

Стратегічно це означає наступне:
● Мобілізаційна модель РФ переходить від внутрішнього ресурсу до імпортованого людського матеріалу. Це завжди свідчення дефіциту або політичної токсичності нових хвиль мобілізації всередині країни.
● Якість особового складу знижується. Заміщення втрат випадковим або соціально вразливим контингентом неминуче б’є по керованості та боєздатності підрозділів.
● Війна для Кремля стає дедалі дорожчою не лише економічно, а й соціально. Коли втрати перевищують приплив контрактників, система входить у режим компенсації, а не розвитку.

Російська стратегічна культура побудована на переконанні, що ресурсів вистачить довше, ніж у противника. Але будь-яка війна – це арифметика. Якщо щомісячні втрати системно більші за щомісячне поповнення, навіть авторитарна держава рано чи пізно стикається з межею.

Саме в цій площині сьогодні проходить одна з ключових ліній виснаження Росії. Не на мапі. А в балансі людей.

Віктор Ягун