Софія Русова і харківська українська громада

18 лютого виповнилося 170 років від дня народження вченої, педагогині, засновниці українських жіночих організацій Софії Русової (1856–1940). Українська громадська діячка, новаторка вітчизняної педагогіки, літературознавиця і організаторка бібліотечної справи Софія Русова десять років прожила в Харкові. Місто залишило глибокий слід у пам’яті видатної діячки.

Софія Федорівна Русова народилася 18 лютого 1856 р. в с. Олешня Чернігівської губернії в сім’ї відставного офіцера шведського походження Ф. Ліндфорса і француженки Ганни Жерве. Початкову освіту Софія здобувала вдома. Навчалася іноземних мов і вільно володіла французькою, англійською, німецькою та чеською. Десятирічною дівчинкою вступила до Фундуклеївської гімназії в Києві, яку закінчила у 1871 р. із золотою медаллю. Після завершення навчання Софія присвятила себе педагогічній діяльності.

У липні того ж року, від попечителя шкільного округу отримала дозвіл на відкриття в Києві першого дитячого садочка. До цього приватного закладу завітало близько 20 дітей, переважно сімей української інтелігенції. Там початківиця познайомилась з відомим літературним і театральним діячем Михайлом Старицьким, який відрекомендував її Миколі Лисенку, Михайлу Драгоманову, Павлу Житецькому, Павлу Чубинському. З новими знайомими її пов’язувала багаторічна дружба, спільна робота у київській «Просвіті», де Русова очолила педагогічну підкомісію та ініціювала в листопаді 1909 р. відкриття садочка для українських дітей від 1 до 7 років.

З юності Софія зачарувалась українським фольклором. Народні твори і пісні почула від колишнього харківця, збирача народних творів Івана Манжури. Захоплення українознавством стало визначальним і в сімейному житті. З майбутній ученим–статистиком, етнографом, фольклористом Олександром Русовим у Софії відразу склалися теплі, близькі стосунки. «Він перший відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою, і без довгих промов та роз’яснень збудив у мені ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і кермувала моїми політичними виступами, всією моєю працею довгі літа».

Невдовзі вони одружилися. Статистичні дослідження О. Русова у залюднених районах на Лівобережжі Дніпра вимагали від сім’ї частих переїздів. У середині 1880–х рр. Софія Федорівна оселилася в Харкові слідом за чоловіком, який за дорученням колишнього міського голови, очільника Харківської повітової земської управи професора Єгора Степановича Гордієнка (1812–1897), працював над історію харківського земства.

У нових місцях, Софія Федорівна швидко обзаводилася широким колом знайомих, адже займалась просвітницькою роботою. Освічене товариство університетського міста зустріло її дуже приязно. Софії запам’ятались гласний Харківської міської думи Федір Павловський (1839–1906), професори Дмитро Багалій (1857–1932), Микола Сумцов (1854–1922), перша в Російській імперії докторка історії Олександра Єфименко (1848–1918). Іще «активна чорноземна сила усієї громади»: Андрій Шиманов, адвокат Станіславський, Семен Майстренко. Приязний до українського руху правник, гласний Харківської міської думи, перший голова Харківської громадської бібліотеки Борис Філонов (1835–1910) надавав свій дім для проведення нелегальних зборів зі святкування днів Т. Шевченка. У колі спілкування були ще член правління Харківської громадської бібліотеки, доктор медицини Фотій Піснячевський; поет, перекладач, видавець, військовий лікар, генерал Володимир Александров; давній знайомий по Києву, ректор Харківського університету, економіст професор Григорій Цехановецький (1833–1889).

Інтелігентне оточення окриляло Софію. Друзі запропонували їй літературну роботу, чому вона раділа усією душею. За дорученням професора Д. Багалія підготувала біографію Григорія Квітки–Основ’яненка, надалі опубліковану в 1–му томі творів письменника, виданих у Харкові на початку 1890–х рр. Уклала огляд української літератури першої половини ХІХ ст., опублікований часописом «Киевская Старина»….https://www.facebook.com/share/p/18Gd9nBWcA/