«Харковскій язик» часто згадують у дискусіях — як аргумент, як виправдання, як нібито особливість міста
▪️ З погляду мовознавства не існує поняття «харківська мова». Немає «одеської мови», «дніпровської мови», «запорізької мови».
Це все — російська мова з регіональними варіантами. Так само, як у самій росії російська має свої регіональні особливості — північні чи південні. Але це не означає, що це окремі мови.
▪️ Чи існує «російська українська»?
Російська мова на Харківщині за лексикою й граматикою збігається з російською в росії. Водночас вона має регіональні риси, сформовані під впливом української.
Наприклад:
• «гекання» — український фрикативний звук «г»;
• наголоси за українською моделлю;
• вживання українських прийменників.
Але ці особливості не змінюють мовну систему. Вони не створюють окремої мови.
▪️ Що на Харківщині є насправді: говір і суржик
Харківщина належить до слобожанського говору південно-східного наріччя. Його ареал охоплює Харківську, Сумську, Луганську області й виходить за межі сучасного кордону, що підтверджують записи кінця ХХ — початку ХХІ століття.
Риси слобожанського говору:
• інфінітиви на -ть: читать, робить;
• форми типу просю, носю;
• варіанти орудного відмінка: весной, земльой;
• м’яка вимова «ч»;
• відсутність африкації: зеркало замість дзеркало;
• акання або уканя залежно від конкретної території.
▪️ А що таке суржик?
Це — позалокальне явище. Тобто воно не прив’язане до конкретної території так, як говір. Говір — це система.
Суржик має іншу природу. Він виникає внаслідок контактів різних мов, змішування елементів, а ще він часто виникав через мовну експансію росії щодо української мови. На сучасному контексті суржик часто стає проміжним кроком до переходу на українську мову.
Радіо "Накипіло"