Іран. Не жарти.

Колись, десь у позаминулому житті, в мене був приятель – іранський професор персидської історії. Йому із дружиною дивом вдалося втекти до Європи. Спілкування з цією родиною було надзвичайно цікавим і після нього я зрозумів, що нічого, від слова взагалі, я про Іран не знаю.
Іран – дуже складна країна. Етнічно, релігійно, політично та географічно. Треба додати, що 1979 аятола Хомейні прийшов до влади на суттєвий запит населення. Внутрішня підтримка теократії в Ірані досі доволі масова. 47 років Іран жив під гаслами "смерть Ізраїлю та смерть США". Весь цей час багато добре освічених фахівців готували країну до війни по різних сценаріях.
Я дуже хочу помилятися, але мені здається, що тактика кавалерійського нападу в Ірані не спрацює. Розрахунок на те, що владу в країні захопить опозиція має свої вади, і головна з них – потоплені у крові грудневі протести. Тоді КСІР фізично знищив багатьох лідерів опозиції, а активістів катував та кинув до в'язниць. За два місяці нові лідери опозиції не з'являються…
Іран – це далеко не Венесуела. Взяти його під контроль за 5 днів чи навіть за місяць – утопія. Дуже багато інтересів, що всередині країни, що за її кордонами пов'язані з існуючим сьогодні режимом. Дуже боюся, що це надовго. Дестабілізація Ірану матиме глобальні наслідки і ми їх дуже скоро відчуємо.
Я не буду давати порад з цього питання керівництву України: навряд чи вони мене почують, в якщо почують, то зроблять те, що будуть вважати доцільним. А вам, друзі, скажу – нам своє робити. Триматися, боротися, допомогати ЗСУ, опікуватися близькими і просто жити, ворогу на зло!
І за можливостю, запасіться паливом.

Олександр Отдєльнов