«Підтримуйте полум’я, а не зберігайте попіл».

У Німеччині інтелектуальне життя початку ХХ століття було відзначене таким явищем, яке отримало назву «Консервативна революція».

Це відноситься до широкого руху, який охоплює кілька сотень авторів, політичних груп і теоретичних журналів, які відігравали в Німеччині в 1918-1932 роках дуже важливу роль.

Ця течія включала різні тенденції, п'ять основних з яких: Jungkonservativen («младоконсерватори»), Nationalrevolutionäre («національні революціонери»), Völkischen (від «народницька субкультура»), Bündischen («молодіжний національний рух») і Landvolksbewegung («селянський рух»). Хоча останні дві групи були менш орієнтовані на теорію, а більше на дії.

Так ось, у фразі «Консервативна революція» слово «революція» для цих людей була такою ж важливою, як і прикметник «консервативна».

Консервативні революціонери – це мислителі або політичні діячі (Освальд Шпенглер, Карл Шмітт, Артур Меллер ван ден Брук, Отмар Шпанн, Гуго фон Гофманнстал, Ернст Юнгер, Едгар Юнг, Герман Раушнінг,Мартін Німеллер та ін.), які вважали, що всупереч німецькому консерватизму ХІХ століття, в сучасних умовах лише революція може зробити можливим зберегти те, що заслуговує на збереження.

Адже їх основна ідея полягала в тому, що консерватизм повинен прагнути не зберегти минуле, а зберегти те, що є Вічним.

Як зазначав один з ідеологів младоконсерваторів Едгар Юнг – «Консервативну революцію ми називаємо відновленням усіх тих елементарних законів і цінностей, без яких людина втрачає зв’язок з Природою і Богом та не може встановити справжній порядок речей».

Сергій Чаплигін