21 -22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого. Від України її підписав Андрій Лівицький навіть не міністр, а виконувач обов'язки міністра закордонних справ.
Від Польщі – так само в. о. міністра зовнішньополітичного відомства Ян Домбський , котрий лише після підписання угоди, в травні того ж року, був призначений заступником міністра закордонних справ. За іронією долі, саме Домбський уже в цьому ранзі через рік підписав польсько-більшовицький мирний договір у Ризі 18 березня 1921 року.

Кінець 1919 року став катастрофічним для Української Народної Республіки. Після поразок у війні проти більшовиків армія УНР опинилася виснаженою, а її уряд — у вигнанні. У грудні 1919 року залишки українських військ розпочали Перший Зимовий похід, намагаючись зберегти боєздатність у тилу ворога. Саме в цей час керівництво республіки почало активний пошук союзників.
Переговори з Польщею тривали кілька місяців і завершилися у квітні 1920 року. 21 квітня 1920 року було підписано політичну угоду, а 24 квітня 1920 року — військову конвенцію. Документи залишалися таємними, адже містили умови, які могли викликати серйозне невдоволення в українському суспільстві.
З польського боку УНР визнавалася незалежною державою, а її керівництво — легітимною владою. Натомість українська сторона погоджувалася на встановлення кордону по річці Збруч і далі по Прип’яті. Це означало фактичну відмову від Східної Галичини, Західної Волині, Холмщини та Підляшшя — регіонів із мільйонним українським населенням.
Уже через кілька днів після укладення домовленостей почалася спільна військова операція. 25 квітня 1920 року польські та українські війська розпочали наступ проти більшовиків. 7 травня 1920 року вони увійшли до Києва. У столиці було організовано українську адміністрацію, а 9 травня 1920 року на Хрещатику відбувся спільний військовий парад.
Однак цей успіх виявився короткочасним. Уже в червні 1920 року Червона армія перейшла у масштабний контрнаступ. 12 червня 1920 року більшовицькі війська знову зайняли Київ, і союзники були змушені відступати на захід.
Ключовим моментом війни стала битва за Варшаву в серпні 1920 року (12–25 серпня), відома як «Диво на Віслі», де польські сили зуміли зупинити наступ більшовиків. Попри це, Польща обрала шлях мирних переговорів.
Перемир’я між Польщею та радянською стороною було підписано 12 жовтня 1920 року, а остаточну крапку поставив Ризький мирний договір від 18 березня 1921 року. Його підписали Польща, РСФРР та УСРР — без участі УНР.
Цей договір закріпив поділ українських земель:
Західна Україна відійшла до Польщі
Центральна та східна частини залишилися під владою більшовиків
У результаті близько 5 мільйонів українців опинилися у складі Польської держави. У міжвоєнний період це призвело до політики асиміляції, соціальної напруги та радикалізації частини українського руху.
Варшавська угода стала одним із найсуперечливіших рішень в історії УНР. Для одних — це вимушений союз у безвихідній ситуації, спроба врятувати державність. Для інших — крок, що закріпив територіальні втрати та підірвав довіру до української влади, особливо на заході.
Чи варто відзначати ці дати? Швидше, їх варто пам’ятати як нагадування про складність історичного вибору, коли навіть союз із потенційним партнером може обернутися стратегічною поразкою.

Ігор Царик