Третій недільний день після Великодня присвячений Церквою молитовному вшануванню жінок-мироносиць
Вони були тими, хто, як сказано у Євангелії, «йшли за Ісусом з Галилеї, слугуючи Йому» (Мф. 27: 55), хто до останнього моменту земного життя залишався біля Спасителя, хто плакав біля Його гробу, хто бачив, як великим каменем закрили місце поховання їхнього Господа і Учителя. Хто в неділю на світанку поспішив з миром, щоби намастити пахощами мертве тіло Спасителя. І хто першими серед усіх людей почули від ангелів звістку про Христове воскресіння, хто першими засвідчив цю величну подію та сповістив про неї апостолам.
Жінки-мироносиці стали першими свідками Воскресіння Христового, і вони ж стали благовісницями, бо принесли цю добру новину про Воскресіння та про перемогу життя над смертю апостолам. Ці жінки стали апостолами для апостолів (з грец. ἀπόστολος – «посланець»).
Для нас багато повчального є у житті жінок-мироносиць, у їхній діяльній любові, смиренні, вірності, безкорисливості, самовідданості. Вони робили, що могли, слідуючи за Христом. Вони оплакували свого Учителя після Його смерті і хотіли виявити щодо Нього останню шану, намастивши за тогочасним звичаєм Його тіло запашною олією. Вони не очікували дізнатися про воскресіння Христове, бо йдучи до місця поховання розмірковували про миро і про великий камінь, який закривав вхід у гробницю. І тому свідчення їхнє набуває особливої ваги. Бо якби вони були переконані у воскресінні або вважали, що їхній Учитель не помер – то не йшли би виконувати поховальних обрядів.
Як винагороду за свою віддану, діяльну любов та служіння саме жінки-мироносиці отримали першими радісну звістку про Христове воскресіння. «Чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес» (Лк. 24:5 – 6) – почули вони слова ангелів. І звістка ця, отримана від ангелів через жінок-мироносиць, досі лунає по цілому світу, особливо у священні пасхальні дні, коли нею ми, християни, вітаємо одне одного. Христос воскрес!
ПЦУ