Сьогодні — День піхоти України.
І це не просто дата у календарі. Це день людей, на яких тримається фронт. Людей, які першими заходять у бій і останніми виходять із нього.

Саме піхота сьогодні несе на собі основний тягар цієї війни. Не в штабах, не в гучних заявах і не в красивих зведеннях — а в окопах, посадках, зруйнованих селах і на висотах, де щодня вирішується, чи вистоїть Україна.

Український піхотинець — це символ витривалості.
Це людина, яка може тижнями жити під обстрілами, тримати позицію в багнюці, холоді й постійній небезпеці, знаючи, що за його спиною — родина, побратими, мирні міста і сама держава.

У цій війні саме піхота платить найвищу ціну.
І саме піхота робить те, чого не може зробити жодна технологія: утримує землю. Бо територію зрештою контролює не дрон і не ракета — її контролює український солдат, який стоїть на своїй позиції.

Символічно, що День піхоти відзначається 6 травня — у день перемоги козаків під Жовтими Водами у 1648 році. Від козацьких лав до сучасних штурмових і механізованих бригад — українська піхота завжди була хребтом нашого війська.

Сьогодні ми маємо не лише вітати піхотинців, а й усвідомлювати свою відповідальність перед ними. Підтримка армії, єдність країни, повага до військових — це не абстракція. Це питання виживання держави.

Вічна пам’ять полеглим.
Честь і вдячність тим, хто сьогодні тримає фронт.
Слава українській піхоті.
Слава Україні.

Віктор Ягун