22 травня — день, коли Тарас Шевченко повернувся в Україну назавжди.
Після смерті 10 березня 1861 року в Петербурзі Кобзаря спочатку поховали на Смоленському цвинтарі. Та друзі, однодумці й українська громада вирішили виконати його заповіт — поховати «на Вкраїні милій».
8 травня домовину з тілом Шевченка вирушила в останню дорогу. Через Москву, Серпухов, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Бровари — до Києва. Усюди люди виходили проводжати поета, біля труни чергували українські громади, лунали молитви й українські пісні.
У Києві студенти університету Святого Володимира самі впряглися у віз і перевезли домовину через Ланцюговий міст до церкви Різдва Христового на Подолі. А 20 травня пароплавом «Кременчук» тіло Шевченка доставили до Канева.
22 травня 1861 року Тараса Шевченка поховали на Чернечій горі — там, звідки видно «і лани широкополі, і Дніпро, і кручі». Саме так, як він заповідав.
У радянські часи цей день став символом українського спротиву. Щороку 22 травня люди приходили до пам’ятників Шевченку, попри переслідування, арешти й залякування. Особливо відомими стали акції 1967 та 1968 років у Києві, коли сотні людей відкрито виступили проти репресій, вимагаючи права вільно вшановувати Кобзаря.
Влада боялася навіть квітів біля пам’ятника Шевченку. Але зупинити людей уже не могла.
22 травня назавжди залишилося не лише днем перепоховання Тараса Шевченка, а й символом незламності українського духу.
«Борітеся — поборете!»

©️Ігор Царик