Станом на 28 червня можна зробити кілька важливих висновків щодо розвитку ситуації як на фронті, так і навколо України.
Війна дедалі більше переходить у фазу виснаження ресурсів, де вирішальне значення має не лише ситуація безпосередньо на полі бою, а й економічна, технологічна та політична стійкість держав.
На фронті росія продовжує інтенсивний тиск практично по всій лінії бойового зіткнення. Найбільш напруженою залишається обстановка на Костянтинівському, Покровському та низці інших напрямків. Попри високу інтенсивність атак, противнику не вдається досягти оперативного прориву. Сили оборони України продовжують виснажувати наступальний потенціал ворога, завдаючи йому значних втрат у живій силі, техніці та безпілотних системах.
Не менш важливою є ситуація у стратегічному тилу противника. Українські далекобійні удари по військовій, логістичній та паливно-енергетичній інфраструктурі росії вже мають накопичувальний ефект. Порушення логістики, дефіцит пального в окремих регіонах, транспортні збої та зростання навантаження на економіку дедалі більше впливають на можливості кремля підтримувати нинішню інтенсивність бойових дій. Це вже не окремі успішні операції, а системна кампанія зі стратегічного виснаження держави-агресора.
Водночас Україна продовжує зміцнювати міжнародну підтримку. Підсумки Конференції з питань відновлення України (URC-2026) засвідчили принципово новий підхід партнерів. Якщо раніше головна увага приділялася гуманітарній допомозі та післявоєнній відбудові, то сьогодні Україна дедалі більше розглядається як один із ключових елементів європейської системи безпеки. Саме тому пріоритетами стають розвиток оборонно-промислового комплексу, спільне виробництво озброєння, технологій подвійного призначення, енергетична стійкість та залучення приватних інвестицій до українського ОПК.
Показовими є й рішення щодо розширення європейського фінансування оборонних програм, запуск міжнародної програми Brave International, створення спільних фондів підтримки defense-tech, нові інвестиції Європейського банку реконструкції та розвитку, а також забезпечення зовнішнього фінансування державного бюджету України на 2026 рік. Уже сьогодні триває робота над формуванням фінансової підтримки на 2027 рік.
Не менш важливими є й гуманітарні результати. Україна продовжує повертати своїх громадян із російського полону, триває робота щодо встановлення місця перебування військовополонених і зниклих безвісти. Паралельно держава розвиває цифрові сервіси для українців за кордоном, запроваджує нові механізми управління арештованими активами та впроваджує сучасні технології у сфері цивільного захисту.
На міжнародній арені триває формування нової архітектури безпеки. Литва, Франція, Фінляндія та інші союзники дедалі активніше інтегрують український оборонно-промисловий комплекс у загальноєвропейську систему виробництва озброєння. Це свідчить про те, що Україна вже сьогодні розглядається не лише як держава, якій допомагають, а як повноправний учасник формування європейської безпеки.
Водночас кремль традиційно намагається демонструвати зовнішню єдність із білоруссю, просувати наративи про власну готовність до переговорів та одночасно розхитувати єдність західної коаліції. Саме інформаційний фронт і надалі залишатиметься одним із головних напрямків російської гібридної війни.
Головний висновок сьогодні полягає в тому, що Україна поступово переходить від моделі держави, якій допомагають, до моделі держави, яка сама стає одним із ключових виробників безпеки для всієї Європи. Саме ця трансформація є найбільшою стратегічною загрозою для кремля, адже вона руйнує головний розрахунок москви — виснажити Україну швидше, ніж Захід остаточно інтегрує її у власний безпековий та оборонний простір.
Віктор Ягун