Станом на 29 червня головною особливістю останньої доби залишається одночасне ведення Україною активної оборони на фронті та системне перенесення війни вглиб військово-економічної інфраструктури росії.

Попри чергові масовані удари по українських містах, газовидобувній інфраструктурі та цивільних об'єктах, противнику не вдалося змінити загальну логіку розвитку подій. На фронті відбулося майже двісті бойових зіткнень, а найбільш напруженими залишаються Слов'янський, Покровський та Гуляйпільський напрямки. Ворог і надалі намагається компенсувати відсутність оперативних успіхів масованим застосуванням авіації, КАБів та ударних БпЛА.

Водночас дедалі відчутніших результатів набуває українська кампанія далекобійних ударів. За останню добу були уражені ще два російські нафтопереробні заводи — у Краснодарському краї та Ярославській області. Це вже не окремі епізоди, а системна стратегія позбавлення росії ресурсів для ведення війни. Симптоматично, що путін уперше був змушений публічно визнати наявність проблем із забезпеченням паливом. Для кремля це не лише економічна, а й політична проблема, адже дефіцит пального безпосередньо впливає на військову логістику та внутрішню стабільність.

Не менш важливою є міжнародна складова. Велика Британія підтвердила додаткове фінансування зміцнення енергетичної стійкості України, Молдова дедалі чіткіше порушує питання повного виведення російських військ із Придністров'я, а міжнародна підтримка України поступово переходить від екстреної допомоги до довгострокового стратегічного партнерства.

У самому російському інформаційному просторі помітно змінюється риторика. Якщо раніше кремль намагався заперечувати наслідки українських ударів, то тепер змушений пояснювати населенню дефіцит пального, посилення контролю та необхідність нових мобілізаційних заходів. Паралельно триває просування так званої "нової еліти" з-поміж учасників війни, що свідчить про подальшу мілітаризацію російського суспільства.

Головний висновок ранку простий. росія ще зберігає значний наступальний потенціал і продовжує терор українських міст. Водночас Україна дедалі успішніше руйнує економічні основи російської воєнної машини. Кампанія далекобійних ударів поступово перетворюється на один із ключових чинників стратегічного виснаження противника. Саме цей процес може мати не менше значення, ніж події безпосередньо на лінії фронту.

Віктор Ягун