. Польський кат для середньовічної України… . У місяці лютому цього року минуло 361 рік від дня смерті одного…
.
Польський кат для середньовічної України…
.
У місяці лютому цього року минуло 361 рік від дня смерті одного із найнепримиренніших ворогів середньовічної України – польного гетьмана Стефана Чарнецького, про якого сьогоднішні поляки співають у своєму державному гімні (див. світлину).
.
Саме 16 лютого 1665 року у бою з козаками біля Ставищ поблизу Києва, вправна козацька шабля відправила душу Стефана Чарнецького до його предків.
.
Цей полководець із претензіями на шляхетність знаний тим, що у битві під Жовтими Водами у 1648 році, потрапив у полон до татар, а ті перепродали його козакам. А, після того як його викупили із полону, то Стефан Чарнецький затаїв на українців тяжку й глибоку образу.
.
Так, у битві з козаками під Батогом у 1652 році він хоч і уник тоді смерті, але обезславив себе тим, що сховавшись у стозі сіна мовчки спостерігав козацьку розправу над тисячами польських військовиків. І, як пишуть його біографи, після цього випадку Стефан Чарнецький почав усіх переконувати, що жодні компроміси з українськими козаками, є неможливі.
.
Хоча, поразки (були й перемоги, не буду того втаювати) переслідували Стефана Чарнецького й надалі. Так вже через рік його війська програли у битві з козацькими полками Івана Богуна на Поділлі. В пімсту, драгуни Стефана Чарнецького у 1653 році напали на селище Погребище на Вінничині, де якраз проходив ярмарок, і вирізали усіх тамтешніх мешканців і гостей: чоловіків, жінок та навіть найменших дітей.
.
Мене, наприклад, дивує, що любов поляків до Стефана Чарнецького не ослабла навіть після того, як він 17 жовтня 1655 року здав Краків шведам… без бою. Більше того – Чарнецького самі ж поляки звинувачували тоді в особистому збагаченні зі здобутих трофеїв, викупів за полонених, а головно – за збирання контрибуції (!) з міщан Кракова перед тим, як він здав це місто шведам.
.
Хоча слід визнати, що у битвах з московщиною, гетьман Стефан Чарнецький проявив себе як добрий стратег і першокласний полководець і саме за це король Ян ІІІ Казимир поставив його на чолі держави.
.
Цікавим є й той факт, що взимку 1662-1663 років Стефан Чарнецький (вже як "польний писар коронний") брав участь у засіданнях Сенату у Львові, а наступного року мав велику битву із військами українського гетьмана Івана Брюховецького.
.
І, останнє: до моментів, які завжди переслідуватимуть пам’ять про Стефана Чарнецького, належать наступні два:
.
по-перше, за його власними словами, він замордував понад 100 тисяч мешканців України (останню таку свою витівку Стефан Чарнецький зробив в Суботові, після взяття якого він віддав татарам усіх його мешканців);
.
по-друге, після окупації польськими військами Суботова, саме Стефан Чарнецький наказав сплюндрувати гробниці гетьмана Богдана Хмельницького та його сина Тимоша: поляки тоді витягнули тлінні останки тих наших родовитих українських керманичів і спалили, а тим попелом з їх кремації, зарядили гармату і вистрілили. Хоча, деякі історики ставлять цю історію під сумнів…
.
…Отож, нині, коли українські війська стікають кров’ю у битвах з росіянами на сході, то молімо Бога, щоби деякі наші сусіди (приміром, Угорщина чи хто інший) не спробували й собі відскубнути хоча б шмат такої ласої української території…
.
Ех, нічого, тих наших сусідів, давня історія не вчить…
Польський кат для середньовічної України…
.
У місяці лютому цього року минуло 361 рік від дня смерті одного із найнепримиренніших ворогів середньовічної України – польного гетьмана Стефана Чарнецького, про якого сьогоднішні поляки співають у своєму державному гімні (див. світлину).
.
Саме 16 лютого 1665 року у бою з козаками біля Ставищ поблизу Києва, вправна козацька шабля відправила душу Стефана Чарнецького до його предків.
.
Цей полководець із претензіями на шляхетність знаний тим, що у битві під Жовтими Водами у 1648 році, потрапив у полон до татар, а ті перепродали його козакам. А, після того як його викупили із полону, то Стефан Чарнецький затаїв на українців тяжку й глибоку образу.
.
Так, у битві з козаками під Батогом у 1652 році він хоч і уник тоді смерті, але обезславив себе тим, що сховавшись у стозі сіна мовчки спостерігав козацьку розправу над тисячами польських військовиків. І, як пишуть його біографи, після цього випадку Стефан Чарнецький почав усіх переконувати, що жодні компроміси з українськими козаками, є неможливі.
.
Хоча, поразки (були й перемоги, не буду того втаювати) переслідували Стефана Чарнецького й надалі. Так вже через рік його війська програли у битві з козацькими полками Івана Богуна на Поділлі. В пімсту, драгуни Стефана Чарнецького у 1653 році напали на селище Погребище на Вінничині, де якраз проходив ярмарок, і вирізали усіх тамтешніх мешканців і гостей: чоловіків, жінок та навіть найменших дітей.
.
Мене, наприклад, дивує, що любов поляків до Стефана Чарнецького не ослабла навіть після того, як він 17 жовтня 1655 року здав Краків шведам… без бою. Більше того – Чарнецького самі ж поляки звинувачували тоді в особистому збагаченні зі здобутих трофеїв, викупів за полонених, а головно – за збирання контрибуції (!) з міщан Кракова перед тим, як він здав це місто шведам.
.
Хоча слід визнати, що у битвах з московщиною, гетьман Стефан Чарнецький проявив себе як добрий стратег і першокласний полководець і саме за це король Ян ІІІ Казимир поставив його на чолі держави.
.
Цікавим є й той факт, що взимку 1662-1663 років Стефан Чарнецький (вже як "польний писар коронний") брав участь у засіданнях Сенату у Львові, а наступного року мав велику битву із військами українського гетьмана Івана Брюховецького.
.
І, останнє: до моментів, які завжди переслідуватимуть пам’ять про Стефана Чарнецького, належать наступні два:
.
по-перше, за його власними словами, він замордував понад 100 тисяч мешканців України (останню таку свою витівку Стефан Чарнецький зробив в Суботові, після взяття якого він віддав татарам усіх його мешканців);
.
по-друге, після окупації польськими військами Суботова, саме Стефан Чарнецький наказав сплюндрувати гробниці гетьмана Богдана Хмельницького та його сина Тимоша: поляки тоді витягнули тлінні останки тих наших родовитих українських керманичів і спалили, а тим попелом з їх кремації, зарядили гармату і вистрілили. Хоча, деякі історики ставлять цю історію під сумнів…
.
…Отож, нині, коли українські війська стікають кров’ю у битвах з росіянами на сході, то молімо Бога, щоби деякі наші сусіди (приміром, Угорщина чи хто інший) не спробували й собі відскубнути хоча б шмат такої ласої української території…
.
Ех, нічого, тих наших сусідів, давня історія не вчить…
Микола Бандрівський