12 липня 1989 року був розстріляний Іван Гончарук — український військовик, вояк УПА, член ОУН, учасник боротьби за відновлення незалежности України
Іван Гончарук народився 22 червня 1925 року в с. Грудки Волинської області.
Закінчив 6 класів польської сільської школи. У 1939 році записався на курси слюсарів при Ковельському залізничному депо. У часи Другої світової війни навчався на курсах.
У 1944 році Іван Гончарук повернувся у рідне село. Після окупації с. Грудки Червоною армією Іван Гончарук приєднався до Української Повстанської армії. Пройшов військовий вишкіл. Під псевдонімом «Лісовий» він входив до складу боївки Організації Українських Націоналістів під командуванням Фадея Зборовського-«Збруча». Її завданням була переважно розправа над радянсько-партійним активом, який брав участь у встановлення радянської влади. Проте 20-річному Івану Гончаруку давали завдання збору від населення продуктів та одягу, а в бойових операціях він переважно стояв на чатах. Влітку 1945 року «Лісовий» перейшов у складі відділів УПА до с. Залухів Волинської області, де їх оточили загони НКВД. Івану Гончаруку вдалося вирватися з оточення. Проте 21 грудня 1945 року поблизу с. Грудки його схопили співробітники НКВД.
Радянські каральні органи засудили Івана Гончарука до смертної кари, але згодом замінили вирок на 20 років каторги і 5 років позбавлення прав. Покарання відбував на Колимі. У 1956 році Івана Гончарука звільнили за амністією, але не дозволили повернутися в Україну, тож до 1975 року він мешкав у Магаданській області. Пізніше оселився на Харківщині.
У квітні 1986 року Іван Гончарук відвідав Грудки. Його примітив сусід, який у роки війни працював на НКВД, і доніс на нього в «органи». КҐБ вирішив організувати гучний судовий процес, і проти Івана Гончарука почали фабрикувати нову справу. Попри те, що він уже був раніше засуджений за участь в націоналістичному підпіллі та відбув покарання в ГУЛАГу, його звинуватили у вбивствах членів радянського партактиву. Для того, аби Івана Гончарука можна було засудити знову, йому скасували вирок 1946 року, і 16 жовтня 1987 року засудили знову до смертної кари. Майже два роки Іван Гончарук сидів у камері смертників луцького СІЗО. Попри «перебудову», що тривала в СРСР, вирок було виконано 12 липня 1989 року у Києві.
Місце поховання Івана Гончарука донині невідоме.
2025 року у Львівському видавництві «Локальна історія» вийшло науково-популярне видання авторства Лесі Бондарук «„Справа Гончарука“. Останній розстріляний повстанець» (наклад — 2 тис. примірників).
UPM