5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Її обґрунтував новий нарком НКВС Микола Єжов і відредагував сам Йосип Сталін. На виконання цієї постанови за наказом НКВС СССР № 00447 розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «зачистка» усіх, хто на думку вищого компартійного керівництва не підходив для «будівництва світлого комуністичного майбутнього».
В Україні 5-го серпня вшановують пам’ять жертв сталінського терору 1937-38 років, який отримав назву – «Великий терор».
Тоді загинули тисячі безневинних людей.
Для спрощення судової процедури та прискорення винесення вироків Політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про створення позасудового репресивного органу – обласних «трійок».
Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян.
Вироки за І-ю категорією означали «розстріл»;
Вироки за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВС СРСР.
початковий ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб,;
у січні 1938 року ліміт був збільшений до 83122 осіб.
із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу.
Лише в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорська в Карелії за кілька днів із 27 жовтня по 4 листопада 1937 року було розстріляно 1111 людей. Із них 287 українців та людей, долі яких пов’язані з Україною.
Найкривавіша ніч у Києві була 19 травня 1938 року: чекісти розстріляли 563 особи. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВС або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину чекісти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Уже встановлено імена понад 19 тис. розстріляних громадян.
Найбільшими місцями масових поховань чекістських жертв є Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро).
На заході України після так званого визвольного походу Червоної армії 1939 року теж з’явились місця масових поховань: урочища Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).

Давньогрецький філософ Сенека стверджував, що «трагедії мають властивість повторюватися». Українці в істинності цих слів переконалися, мабуть, як жоден інший народ. Адже нинішні «визволителі» України повторюють «подвиги» своїх пращурів: вони з першого дня широкомасштабного вторгнення на територію України вбивають, калічать і катують мирних громадян, ґвалтують жінок, дівчат і дітей, руйнують житло, мародерять. Інформація про звірства російської армії шокувала не лише Україну, а й увесь цивілізований світ 3 квітня, коли рашисти залишили окуповану Бучу Київської області. Після того, як цю нечисть вигнали з цього селища, а також Гостомеля, Бородянки та інших міст і сіл було віднайдено чимало братських могил, в яких знайшли останній свій притулок тисячі українців.

Ігор Царик