ІДЕНТИФІКАЦІЯ 30 ТИСЯЧ УКРАЇНЦІВ, УБИТИХ У ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОМУ ПРОТИСТОЯННІ 1939–1947 РОКІВ: НЕ ВИГРАТИ СУПЕРЕЧКУ ПРО КІЛЬКІСТЬ ЖЕРТВ, А ПОВЕРНУТИ ЦИМ ЛЮДЯМ ЇХНІ ІМЕНА

30 тисяч українців, убитих у польсько-українському протистоянні 1939–1947 років, перестають бути безіменною статистикою. Історик Ігор Галагіда та його колеги ведуть масштабну роботу з ідентифікації жертв — уже встановлено імена близько 20 тисяч убитих українців, ще приблизно 10 тисяч залишаються невстановленими.

Для цього дослідники по крупицях збирають інформацію з архівних документів, метричних книг, судових матеріалів, звітів німецької та радянської адміністрацій, документів підпілля та свідчень очевидців. Іноді один запис у метричній книзі дозволяє встановити не просто кількість загиблих, а ім’я, прізвище, вік, дату і обставини смерті конкретної людини.

Це принципово важлива робота, адже за кожною цифрою — людина. Не «600 загиблих», не «30 тисяч жертв», а конкретні чоловіки, жінки й діти, яких треба назвати поіменно.

Історик наголошує: головне завдання проєкту — не виграти суперечку про кількість жертв, а повернути цим людям їхні імена. Щоб вони перестали бути сухими числами в статистиці.

Водночас дослідження дає змогу побачити значно складнішу картину польсько-українського протистояння — без автоматичного приписування всіх жертв одній стороні та без замовчування злочинів, ким би вони не були скоєні.

Дослідник прямо ставить незручні питання до польської історіографії: чому всіх убитих поляків автоматично записувати до жертв «українських націоналістів», якщо серед них були жертви радянських, німецьких чи інших сил? І чому українські жертви польського підпілля, комуністичних формувань та повоєнних депортацій досі часто залишаються на периферії пам’яті?