Сьогодні перед українським суспільством гостро постає питання нашої ідентичності. І проявляється це не лише у суперечках про мову, культуру чи історичну пам’ять, а й у тому чи розуміємо ми, хто ми є і якою хочемо бачити Україну завтра?

Бо якщо суспільство не має відповіді на це запитання, воно поступово втрачає здатність самостійно визначати власне майбутнє. Тоді нашу долю починають визначати інші.

А за право залишатися собою Україна сьогодні платить найвищу ціну.

Водночас ідентичність не можна розуміти як щось застигле, що раз і назавжди залишилося в минулому. Нація, яка лише відтворює минуле, приречена перетворитися на музей. Кожне покоління отримує у спадок мову, культуру, історичну пам’ять, традиції та цінності і його завдання не просто зберегти цю спадщину, а зробити її живою для свого часу.

Тому наша ідентичність – це здатність змінюватися, разом з тим залишаючись собою.
Ми маємо розбудовувати нашу державу, економіку, технології, освіту, відкриватися світові і водночас залишатися українцями. Бо розвиток (щоб нам не говорили) не вимагає відмови від власного коріння.

Сьогодні ворог української ідентичності (і на фронті, і в тилу) це той, хто прагне позбавити нас права самим визначати, хто ми є, якою є наша культура, наша історична пам’ять і яким буде наше майбутнє.

Тому захист України це не лише захист території, а також захист права українського народу залишатися собою.

Шануймося. Всім доброго ранку. Слава Україні.

Євген Петруняк