10.10.26. Сьогодні попрощалися з Віктором Степановичем Бойком. Панахиду відслужив отець Віталій Зубак.Свято-Дмитрівська парафія Харкова
Слова вдячності за п’ятдесятилітню дружбу прозвучали від поета В’ячеслава Романовського. В'ячеслав Романовський. Він розповів громаді, що навіть під час лікування в Баварії Віктор Степанович продовжував працювати для нашої культури, для рідного краю: писав поезії, підготував книжку перекладів Райнера Марії Рільке. А ще встиг погортати сторінки й порадіти антології слобідської малої прози «Складка», виданій у його улюбленому видавництві «Майдан».
Це третя з утілених ним мрій. Перша — антологія любовної лірики XVII–XXI століть «Слобожанська муза», друга — «Слобожанська яса», антологія громадянської лірики рідного краю.
Віктор Степанович називав себе «небезпідставним мрійником» — тобто таким, хто здатен здійснити те, чого прагне, що вміє і що колись неодмінно комусь знадобиться. Думаю, цей тритомник слобідських антологій потрібен і сьогодні, і буде потрібен у майбутньому кожному, хто хоче знати історію української літератури Слобожанщини.
Скільки себе пам’ятаю, Віктор Степанович ніколи не говорив слів на вітер. Усе, що він підтримував, давало плоди. Згадаймо фольклорний гурт «Муравський шлях», музичний театр «Обереги», Харківський літературний музей, Будинок народної творчості. А ще — нашу церковну споруду, яку він відстоював перед обкомом і міськкомом, очолюючи Фонд культури.
Ті, хто був частиною активної української спільноти від початку 1990-х, пам’ятають творчі вечори поетів і музикантів Харківщини, урочисті академії на Покрову та до Дня Героїв. Їх Віктор Степанович Бойко організовував в Українському культурному центрі на Університетській і сам вів.
І тут — ще один символічний збіг.
Пробудження репресованої української культури в Харкові пов’язують із вечором пам’яті Гната Хоткевича, що відбувся 25 лютого 1988 року за три роки до відновлення Незалежності в лекторії на площі Конституції. Його організувало обласне відділення Українського фонду культури, яке очолював Віктор Бойко.
Гнат Хоткевич і Віктор Бойко — люди справи. Саме на таких людях тримається й розквітає українська культура.
Світла памʼять!
Ольга Різниченко