Він пішов у свій останній бій, використавши зброю, якої найбільше боялися супротивники, став факелом свободи. 5 листопада 1968 р
Він пішов у свій останній бій, використавши зброю, якої найбільше боялися супротивники, став факелом свободи.
5 листопада 1968 р. на знак протесту проти колоніального становища України, політики русифікації та агресії СССР проти Чехословаччини, здійснив акт самоспалення на Хрещатику в Києві Василь Макух, воїн УПА.
У такий спосіб Василь Макух протестував проти тоталітарного комуністичного режиму, колоніального становища України в складі СРСР, політики жорстокої русифікації в республіці та агресії Радянського Союзу проти збуреної Чехословаччини.
Співробітники КГБ, що вмить прибули на місце самоспалення, зробили все можливе, аби акція політичного протесту розголосу не набула. Думаю, той вчинок патріота був Майданом однієї людини, Майданом однієї особистості, яка ні на кого в часи застою політично покластися не могла.
У підпіллях чи схронах той вояк УПА ні від кого не ховався… Напередодні Василь Макух надіслав лист першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту, де відкрито засуджував окупаційну політику радянської влади, що, прикриваючись інтернаціональними гаслами, ганебно поневолює інші народи.
Василь Макух став першим із українців, хто обрав самоспалення і власну смерть, як спосіб політичного протесту проти дій комуністичного тоталітарного режиму, аби “молоде покоління сміло, відважно продовжувало святу справу національно-визвольної боротьби”. Після В.О.Макуха палали й інші “смолоскипи свободи”. Зокрема, 16 січня 1969 р. на Вацлавській площі (Václavské náměstí) третьокурсник філософського факультету празького Карлова університету Ян Палах (Jan Palach; 1948-1969) також підпалив себе на знак протесту проти радянської окупації. Київська історія мала продовження. І про це у Празі є не лише пам’ятний знак про ту подію, а вдячні чехи пішохідний міст через річку Ботич, притоку Влтави, в Празі назвали на честь українського борця за свободу Чехословаччини Василя Макуха.
Майбутній учасник українського руху опору в СРСР, воїн УПА Василь Омелянович Макух народився 14 листопада 1927 р. у селі Карові Львівського воєводства Польської Республіки (нині – Сокальський район Львівської області) в багатодітній родині та був наймолодшою дитиною.
Батько – Омелян Макух (1872-1944) мав славу доброго ремісника – маляра і муляра, якого поважало все село, то той робив цеглу та ставив хати. Мати – Єва Василівна Леуш (1898-1953) – гарно вишивала, була гарною господинею, котра вміла заробляти й зберігати гроші.
Для кожного з батьків був то другий шлюб.
Раніше за малого Василька на світ з’явилися сестри: Ірина (1919-1976), Меланка (померла у 17 років від сухот), Ксенія (1923-2005; від першого шлюбу матері з Прохором Леушом), Параска (1924-1982). Мав Василь і братів, як-то: Миколу, Дмитра, Максима (від першої дружини Омеляна Макуха). Проте останній брат пропав у лісі, а Миколу – за його зв’язки з УПА – закатували поляки.
Повстанці тоді давали просту, але святу клятву:
– Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського: …Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за Неї. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань. Будь гордий з того, що ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба. Помсти смерть Великих Лицарів.
5 листопада 1968 р. на знак протесту проти колоніального становища України, політики русифікації та агресії СССР проти Чехословаччини, здійснив акт самоспалення на Хрещатику в Києві Василь Макух, воїн УПА.
У такий спосіб Василь Макух протестував проти тоталітарного комуністичного режиму, колоніального становища України в складі СРСР, політики жорстокої русифікації в республіці та агресії Радянського Союзу проти збуреної Чехословаччини.
Співробітники КГБ, що вмить прибули на місце самоспалення, зробили все можливе, аби акція політичного протесту розголосу не набула. Думаю, той вчинок патріота був Майданом однієї людини, Майданом однієї особистості, яка ні на кого в часи застою політично покластися не могла.
У підпіллях чи схронах той вояк УПА ні від кого не ховався… Напередодні Василь Макух надіслав лист першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту, де відкрито засуджував окупаційну політику радянської влади, що, прикриваючись інтернаціональними гаслами, ганебно поневолює інші народи.
Василь Макух став першим із українців, хто обрав самоспалення і власну смерть, як спосіб політичного протесту проти дій комуністичного тоталітарного режиму, аби “молоде покоління сміло, відважно продовжувало святу справу національно-визвольної боротьби”. Після В.О.Макуха палали й інші “смолоскипи свободи”. Зокрема, 16 січня 1969 р. на Вацлавській площі (Václavské náměstí) третьокурсник філософського факультету празького Карлова університету Ян Палах (Jan Palach; 1948-1969) також підпалив себе на знак протесту проти радянської окупації. Київська історія мала продовження. І про це у Празі є не лише пам’ятний знак про ту подію, а вдячні чехи пішохідний міст через річку Ботич, притоку Влтави, в Празі назвали на честь українського борця за свободу Чехословаччини Василя Макуха.
Майбутній учасник українського руху опору в СРСР, воїн УПА Василь Омелянович Макух народився 14 листопада 1927 р. у селі Карові Львівського воєводства Польської Республіки (нині – Сокальський район Львівської області) в багатодітній родині та був наймолодшою дитиною.
Батько – Омелян Макух (1872-1944) мав славу доброго ремісника – маляра і муляра, якого поважало все село, то той робив цеглу та ставив хати. Мати – Єва Василівна Леуш (1898-1953) – гарно вишивала, була гарною господинею, котра вміла заробляти й зберігати гроші.
Для кожного з батьків був то другий шлюб.
Раніше за малого Василька на світ з’явилися сестри: Ірина (1919-1976), Меланка (померла у 17 років від сухот), Ксенія (1923-2005; від першого шлюбу матері з Прохором Леушом), Параска (1924-1982). Мав Василь і братів, як-то: Миколу, Дмитра, Максима (від першої дружини Омеляна Макуха). Проте останній брат пропав у лісі, а Миколу – за його зв’язки з УПА – закатували поляки.
Повстанці тоді давали просту, але святу клятву:
– Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського: …Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за Неї. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань. Будь гордий з того, що ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба. Помсти смерть Великих Лицарів.
Ігор Царик