Слова пестливі розчиня
Сарматське зілля знавісніле.
В її очах – далечина –
Несхибно вивірить і вцілить!

Бо вміє мучити й мовчать,
В серця вдихнуть жагу нестерпну.
В її замріяних очах –
Жорстокі барви Лісостепу.

На згарищі ґотичних веж
Нудьгуєш, маренням потята.
Кого чекаєш та зовеш?
Коханця, ворога чи брата?

Він прийде в спалахах пожеж –
Чужинець з серцем зголоднілим.
Йому в дарунок піднесеш
Пташину, мишу, жабу й стріли!
Олексій Губський