Шануймо наші традиції: 23 червня відзначається свято КУПАЛА – це одне із найулюбленіших літніх свят дітей та молоді
Шануймо наші традиції: 23 червня відзначається свято КУПАЛА – це одне із найулюбленіших літніх свят дітей та молоді. Дівчата рвали квіти і плели віночки, виготовляли ляльку Мариноньку чи прикрашали гілку дерева, яка також виконувала роль Мариноньки, стрічками, віночками, квітами, різнокольоровими «цепочками». Обрядовий атрибут носили з піснями вулицями села, а біля річки водили хороводи навколо Мариноньки, співали обрядові пісні. Пізно увечері розводили вогнище, перестрибували через нього. Увечері з сутінками або на другий день Мариноньку топили у річці. Гілку могли розламати і принести додому, увіткнути гілочку біля овочевої грядки, щоб огірки гарно родили. Дівчата на виданні свої віночки пускали на воду, щоб знати у який бік заміж піде.
Спогади від наших інформантів.
* «Деревце Маринку прикрашали віночками, а дівчата брали віночки з Маринки і одягали собі, ходили навколо, співали. Віночки пускали на воду з запаленими свічками, хлопці намагалися впіймати вінок. Маринка – це була лялька, робили. Івана – це також лялька, її одягали в штани. Крім Маринки та Йвана, в перший день рубали деревце, носили його вулицями села, а пізно ввечері чи ранком, коли йшли додому, то розламували деревце і несли додому на грядки з огірками, щоб рясно родили. Через вогонь скакали, через купи будяків. Палили «мазницю» – колеса з воза. Запалені колеса пускали з гори у воду. Гуляли на Купала, а на другий день, на Івана, топили в річці чи ставку Маринку та Йвана». (Зап. 10.08.1997 р. у с. Полкова Микитівка Богодухівського району Харківської області від Васеніної Галини Тихонівни, 1915 р.н., Левченка Матвія Тихоновича, 1917 р.н.).
* «Це як уже становимо туполю, ну оце ж, на Купала. Тож поспіває дичка смородини, було вино сами робимо. Вина натовчем з водою, сахарю матері дадуть. Ото вина наробимо і хто шо позносимося. Тоді беремо ту туполю, наряжаємо такими цепочками (з паперу різнокольорового – Н. О.). Цепочками вряжаємо і ото вішаємо на ту туполю, а тоді несемо у річку її, становимося на мосту і ото кричимо:
Стояла туполя край чистого поля,
Стій туполенько, не розвивайся,
Божому вітрові не піддавайся.
І ото тоді кинемо її в річку і хто там який віночок з голови зніме, кидає у річку. Тоді приходимо, начінаємо уп’ять їсти шо є». (Зап. 02.07.1996 р. у с. Черкаські Тишки Харківського району Харківської області від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р.н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р.н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р.н., Кіяшко Єфросини Семенівни, 1924 р.н.).
* «Збираємося подружки, ізносимося шо матері дають. Уляна Купала наряжаєм, несем її до річки. [З чого її робили? – Н.О.] З крейди. Клаптів понесем, хароше плаття пошиєм і шляпу здєлаєм її. І одна несе, кого ми назначім, вона йде першою, Уляну несе на голові і держе її рукою. Йдемо до річки і співаємо:
Уляна Купала у воду упала, Тричі виринала, раз потопала.
Принесем до річки, кидаєм у річку і біжимо не оглядаємося додому. Уже тьотка, чиясь мати, наготове нам: пиріжки, квас, яєшню, шо тіки й не накладе. І то ми поминаєм Уляну і співаєм. Обсипали пісочком жовтим і ото пострибаєм, Уляну посадим під будяк, тоді пострибаєм. Уляна там посиде, а ми поспіваєм. Перестрибували через будяки. [Де Уляна ночувала? – Н.О.] У подруги, у тієї, шо укидатимемо в воду, де ми її наряжали, вона її брала додому. Плели віночки, коли Уляну купали, тоді кидали віночки на воду. [Купалися? – Н.О.] Нє-нє. [Чому ви тікали, коли Уляну вкидали у воду? – Н.О.] Вроді кажуть так годиться, і ми бігли не оглядалися аж до самого двору». (Зап. 22.07.2003 р. у с. Кирилівка на Вовчанщині Харківської області від Шелест Марії Іванівни, 1910 р. н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча).
* Наталія Олійник, провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
Спогади від наших інформантів.
* «Деревце Маринку прикрашали віночками, а дівчата брали віночки з Маринки і одягали собі, ходили навколо, співали. Віночки пускали на воду з запаленими свічками, хлопці намагалися впіймати вінок. Маринка – це була лялька, робили. Івана – це також лялька, її одягали в штани. Крім Маринки та Йвана, в перший день рубали деревце, носили його вулицями села, а пізно ввечері чи ранком, коли йшли додому, то розламували деревце і несли додому на грядки з огірками, щоб рясно родили. Через вогонь скакали, через купи будяків. Палили «мазницю» – колеса з воза. Запалені колеса пускали з гори у воду. Гуляли на Купала, а на другий день, на Івана, топили в річці чи ставку Маринку та Йвана». (Зап. 10.08.1997 р. у с. Полкова Микитівка Богодухівського району Харківської області від Васеніної Галини Тихонівни, 1915 р.н., Левченка Матвія Тихоновича, 1917 р.н.).
* «Це як уже становимо туполю, ну оце ж, на Купала. Тож поспіває дичка смородини, було вино сами робимо. Вина натовчем з водою, сахарю матері дадуть. Ото вина наробимо і хто шо позносимося. Тоді беремо ту туполю, наряжаємо такими цепочками (з паперу різнокольорового – Н. О.). Цепочками вряжаємо і ото вішаємо на ту туполю, а тоді несемо у річку її, становимося на мосту і ото кричимо:
Стояла туполя край чистого поля,
Стій туполенько, не розвивайся,
Божому вітрові не піддавайся.
І ото тоді кинемо її в річку і хто там який віночок з голови зніме, кидає у річку. Тоді приходимо, начінаємо уп’ять їсти шо є». (Зап. 02.07.1996 р. у с. Черкаські Тишки Харківського району Харківської області від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р.н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р.н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р.н., Кіяшко Єфросини Семенівни, 1924 р.н.).
* «Збираємося подружки, ізносимося шо матері дають. Уляна Купала наряжаєм, несем її до річки. [З чого її робили? – Н.О.] З крейди. Клаптів понесем, хароше плаття пошиєм і шляпу здєлаєм її. І одна несе, кого ми назначім, вона йде першою, Уляну несе на голові і держе її рукою. Йдемо до річки і співаємо:
Уляна Купала у воду упала, Тричі виринала, раз потопала.
Принесем до річки, кидаєм у річку і біжимо не оглядаємося додому. Уже тьотка, чиясь мати, наготове нам: пиріжки, квас, яєшню, шо тіки й не накладе. І то ми поминаєм Уляну і співаєм. Обсипали пісочком жовтим і ото пострибаєм, Уляну посадим під будяк, тоді пострибаєм. Уляна там посиде, а ми поспіваєм. Перестрибували через будяки. [Де Уляна ночувала? – Н.О.] У подруги, у тієї, шо укидатимемо в воду, де ми її наряжали, вона її брала додому. Плели віночки, коли Уляну купали, тоді кидали віночки на воду. [Купалися? – Н.О.] Нє-нє. [Чому ви тікали, коли Уляну вкидали у воду? – Н.О.] Вроді кажуть так годиться, і ми бігли не оглядалися аж до самого двору». (Зап. 22.07.2003 р. у с. Кирилівка на Вовчанщині Харківської області від Шелест Марії Іванівни, 1910 р. н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча).
* Наталія Олійник, провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
Наталія Олійник,
ООМЦКМ