Наша війна понад рік проходила в ілюзії неписаних правил, що коротко можуть бути зведені до простої тези:

Росія зло, але її легітимність не підлягає сумніву.

З цього витікає усе, що так нас дратує та принижує.
Кволе надання військової допомоги, заборона застосування західних типів озброєння по території РФ, можливість нищити ворога лише на українській землі (що врешті-решт є ударом і по нашому потенціалу) тощо.

Але, як казав класик, бунт має рацію, а відповідно будь-яка ескалація – виправдана.
Особливо, коли є інструменти для її реалізації.
Після року утримання (чого вартує лише відтягнута нагода відтягнутися на Придністровʼї) відбулися маневри під Шебекіно. Бої там досі тривають і ще дуже рано рахувати свої та ворожі втрати. З оперативної та тактичної точки зору – це просто важкий бій проти переважаючих сил противника з дуже сумнівним та туманним результатом.

Але битва під Шебекіно, як акт ескалації відкрила для нас поле для стратегічного маневру.

Легітимність кордонів Росії поставлена під сумнів. Захід, як завжди, міряв по собі, тому і боявся реакцій, якої не якої, але ядерної держави. Психологічний землетрус російського суспільства вже дається в знаки: гризня пригожинців та кадирівців не змусили себе чекати, натомість Путін, від якого чекали удару кулаком по столу, весь день провів у конференції для дітей та роздумах про Діда Мороза, поповзли чутки про відставку Шойгу.
Наші ж не зволікали, здавалося б непримітний візит Зеленського до Молдови ознаменувався (нехай і колуарною) тезою Маї Санду про можливість застосування українських військ на території її держави. Отже, Придністровʼя повертається на стіл оперативних планів Буданова?

Шебекінська офензива має в першу чергу політичні наслідки, вона руйнує ілюзію невигідних для Києва правил та проводить невидимою гумкою по умовних кордонах між Україною та РФ. Тепер його не існує, а існує лише простір війни, де дозволено усе на що ми можемо наважитися.

@BKhodakovsky