Мільйон ветеранів з унікальним бойовим досвідом, з відчуттям що їх зрадили, без роботи та перспектив, роз'їдеться світом складати успішну конкуренцію "вагнерам", або ж сформує такі злочинні угруповання, що балканські та італійські мафії нервово куритимуть у коридорі.

Діти загиблих бійців виростуть біженцями в сиротинцях Європи та плекатимуть ненависть не лише до окупантів, але і до тих, хто нас зрадив у вирішальний час. І оскільки дістати москву їм буде важкувато, злість каналізується у помсту тим, до кого можна дотягнутися – західним політикам, які свого часу доклались до нашої поразки.

Якщо з очікуваних 20 мільйонів українських біженців терористами-месниками стане лише одна сота доля процента, матимемо двотисячне підпілля з добре інтегрованих у західних країнах людей – куди там тій Аль-Каїді…

Всі ці та подібні жахливі картинки мають постати перед очима фрідманів, салліванів та байденів, та стати для них реальнішими нічними жахіттями, аніж дуже абстрактний "безлад на росії". І привести їх до розуміння того, що єдиний спосіб уникнути всіх цих кошмарів – це переможна Україна, яка з допомогою Заходу вщент розбила російські війська, звільнила всі території, вступила до НАТО та ЄС – і у відповідь має надалі бути чемною, контрольованою, дотримуватися правил "клубу" та погоджувати свої дії з союзниками та інвесторами.

Звісно, далеко не всі такі меседжі може публічно озвучувати наша держава (хоч успішний досвід посла Мельника доводить, що часто варто бути нечемним та навіть брутальним, аби таки бути почутим). Але ж крім офіційних речників є ще преса, експертні спільноти та безліч інших каналів комунікації та донесення меседжів. Певно, час цим каналам перестати боятись роздратувати союзників і навпаки – почати доносити до них інфу про нашу версію "апокаліптичного безладу".

Так, від цього нас не стануть більше любити. Але потенціал любові та співчуття ми вже використали по-максимуму, більшого з цих шляхетних почуттів хороших людей ми не витиснемо. А для перемоги нам потрібно більше, і набагато більше.

Час достукатись до нехороших людей, до тих, хто і так нас не любить, і достукатись через те єдине, що достатньо їх мотивує – апокаліптичні страхи.

Не вийшло домовитись по-доброму? Що ж поробиш, поговоримо по-поганому. Адже у нас нема вибору – нам потрібна лише перемога. https://www.pravda.com.ua/columns/2023/07/2/7409487/