Важко мені одній. Особливо, як почалася війна. Сьогодні знову Харків бомбили. Ви знаєте я все ніяк не могла зрозуміти, що це насправді війна. Я вже пережила ту війну, яка була, Друга світова. У мене загинув батько в 42-му році. І ось тепер знову війна. Я не вірила. Ви розумієте, як все було — брати, сестри… І раптом ось це ось… Все це ну ніяк не поєднується з моїм життям! Скажіть, будь ласка, за що нас бомблять? У чому ми винні? Я не розумію Путіна, мені в голові не вкладається! Ну за що страждає наш нещасний український народ? За що? Я українка, я досі не можу зрозуміти…

Мені 85-й п'ятий рік. Я сама взагалі з Люботина (місто в Харківському районі). Там моє гніздо родове, батьки мої були звідти. Колись їх розкуркулили… У бабусі було 14 дітей. Так, 14. Тому що старші діти доглядали за молодшими. Але багато з них загинули на війні, на Другій світовій війні. І батько загинув на тій війні. Повмирали мої родичі, чоловік помер у 2015 від інфаркту, і його родичі вже померли.

Нещасні наші люди. Я не знаю, чому вони страждають, за що ми страждаємо, не можу зрозуміти. У мене вибиті вікна вибуховою хвилею. Що вони в той раз бомбили — чи Палац спорту, чи що, — але потрапили в гаражі, і люди постраждали. Це було на початку другої ночі, у мене шибки повилітали. І зараз, я часом чую вибухи, і коли прилітає, мене ось так аж трясе… Дуже сильно переживаю, мені шкода і дітей, і дорослих, і старих. І я все думаю, за що ми страждаємо?

Коли звучить повітряна тривога — мені немає куди бігти, я не можу спуститися в підвал, можу тільки в коридорі сидіти, між стінами. Якщо заваляться, то що ж…

Я сама медичний працівник, пропрацювала в медицині все життя. Але я тепер інвалід і такий вік маю… Якби ж повернути мої роки, то я пішла б як медик у госпіталь працювати! А так, що я можу зараз…