Це ж в лютому місяці війна почалась, а в березні таке трапилося з ногою — тікала від обстрілу. Тоді швидка не приїжджала, гаряче пекло було — стрілянина така! Я жила в с. Слатине (Харківський район). Стріляли так, що не дай Господи, як летіло, свистіло! Перший раз у сусідський будинок попало — у нас вилетіло три вікна. Повставляли ці шибки. На другий раз — усі вікна повилітали через неділю чи через дві, я вже не пам'ятаю. А в середині березня, такий обстріл був, що всі тікали хто куди, ховалися. І я тікала в погріб — і зламала ногу. Але ще в хату зайшла. А далі — стати не можу. Сусіди допомогли мені, посадили на дивані, бо лягти не можу, обложили подушками. Потім попало в сусідську хату і вона загорілася. І ось я сиджу — й сусідська хата горить, рядом, метрів 10 між нами. І я це все бачу і думаю — ну все, це кінець! Потім мене сусіди на стільчику винесли з хати і перевезли в Харків і оце поселили. У мене ноги були як подушки, отакі всі налиті, сині. Ну слава Богу, ногу лікарі спасли.

А через деякий час і наш дім розбили. Мені дзвонять і кажуть, ну що, можна сказати, що ти — бомж. Хати немає. Я тут так кричала! Дім догорає, а спасти неможливо! Вигоріло все! Все — тільки стіна залишилась на кухні. Це був перший прильот. І другий прильот — і залишок кухні, і колонку — все знесло, тільки яма стала!

Ну що, хати немає і все — їхати нікуди. Оце включаю телевізор і дивлюсь: ну може ж буде допомога, що хоч якусь свою кімнатку дадуть. Ну я ж не можу жити вічно у чужій хаті, за неї платити треба гроші (оплата за оренду житла забирає левову частку невеликої пенсії та переселенських виплат). Це спасибі Іра, що не дає з голоду умерти. Приходе, готове. Приносе, що попрошу, а що й не прошу — принесе. Як би не Іра, то я не знаю, що б я робила!

Так що не дай Бог мене Іра покине — я пропаду. Ви її від мене не забирайте. Бо хто мені допоможе? Вона прийде — і їсти приготовить, і пиль поганяє, і за руку подержить — вже мені легше робиться. Надіюся на лучше, надіюся, що добрі люди чимось поможуть, якось треба жити. Дуже, дуже велике спасибі Ірі і спасибі Карітасу що помагають, дуже велике спасибі! Я не знаю, щоб я без Іри робила. Господь послав мені її! Вона прибіжить — і все робить. Ну хіба я можу підмести? Як же ж я віник візьму, як я тільки з двома з палками ходжу? Я пилосос не можу держать — якщо візьму пилосос, як я стоятиму? Ви знаєте, якби була поломана рука — то ногами ходив би і одною рукою щось можна було б зробити. А так — очима робив би, але сама вже не можу. Я без Іри як без рук!