21 листопада — свято Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

У давніх Ізраїльтян був звичай посвячувати новонароджених дітей Богові. Робили це обов’язково передусім такі батьки, що по довгім вижиданні випросили собі дитину в Бога гарячими молитвами. Так, наприклад, був посвячений Богові славний в історії ізраїльського народу останній суддя й пророк Самуїл. Посвячених дітей приводили батьки й знайомі в єрусалимський храм, де вони одержували благословення від священика і оставалися при храмі до часу своєї повнолітности. При храмі було дев'ятдесят кімнат. В одних кімнатах проживали Богу посвячені дівиці, в других побожні вдовиці, в третіх посвячені Богу юнаки-назореї, а в четвертих священики й левіти. Посвячені Богові діти навчалися при храмі правд віри, виховувалися в Божій боязні та послуговували при храмі.

Християнське передання переказало нам вістку, що до цього храму віддали були святі подруги Яким і Ганна також і Пресв. Діву Марію. Згідно з народнім звичаєм і своєю колишньою обітницею, вони привели свою трилітню доню, щоб Вона, як Богу посвячена дівиця, служила при храмі Богові та виховувалася в релігійнім дусі. Тут перебувала Марія до свого чотирнадцятого року, коли то, згідно з Божою волею, Вона заручилася зі св. Йосифом.

Для звеличення цієї гарної події та для поучення вірних наша св. Церква установила окреме свято — Введення в храм Пресв. Діви Марії. Коли це свято пригадує нам цю зворушливу подію з життя Діви Марії й силою нашої віри й уяви робить нас її свідками, то ми з любов’ю й набожністю стараймось зрозуміти його значення й науку для нас.

Насамперед звернім увагу на праведного Якима й Ганну та застановімся над їхньою жертвою. Ці святі батьки приносять Богові жертву. А жертвують вони Господу Богу те, що в них було найдорожче, багато цінніше, ніж усі маєтки, ніж цілий світ. Марія була їх єдина дитина, випрошена на старості літ довгими молитвами, виєднана численними жертвами. Вони її так сердечно любили. Вона така ще молоденька, така мила, була б ще принаймні кілька літ веселила їх серце, якби була осталася з ними. А одначе вони роблять жертву і віддають її на службу Господеві. Чому вони це роблять? Бо вони вірили, що така була тоді Божа воля. Вони були переконані, що Бог домагається цього від них.

Бог раз-у-раз домагається від людей якоїсь жертви. Чогось треба зректися, від чогось треба здержатися. Відзнакою побожних християн є те, що вони в таких хвилинах без вагання, безпроволочно виконують Божу волю й приносять йому в жертві те, чого Він домагається від них. Час і гроші, особисті вигоди, здоров’я й життя, — все те вони складають з любов’ю, навіть по-геройськи, Богові в жертві.

Таку цінну жертву можуть зокрема зложити батьки, коли вони віддають своїх дітей на службу Богові в духовнім стані. Коли батьки пізнають, що когось з їх дітей Бог кличе до манастиря чи священства, вони повинні охоче виповнити Божу волю та щирим серцем посвятити Богові своїх дітей, хоча б це було получене навіть з великою жертвою. Для прослави Бога й спасіння душ ніяка жертва не повинна виглядати занадто велика. Св. Яким і Ганна дають нам у цім якнайкращий приклад.

Ще кращу жертву зробила Марія. Коли батьки сказали їй, що Вона посвячена ними на службу Богові в храмі, Вона відразу беззастережно й охоче зреклася щасливого життя з батьками в родиннім домі і тих розривок, що їх Вона могла мати на світі між рідними та пішла в незнане їй досі місце, між чужих людей. Таку жертву зробила Марія охоче тому, бо Вона знала, що цього хоче Бог. Божа воля була для Неї тією спонукою, що керувала всім її життям. Досконале виповнення Божої волі, і це завжди з любови до Бога, було головною прикметою й щастям Марії. “Оце я слуга Господня, нехай мені станеться згідно з твоїм словом.”

Такого духа повинні мати й ми самі. Бог є наш Творець, що створив нас тільки на те, щоб ми виконували Його пресвяту волю. Марія це розуміла і досконало виконувала завжди цей свій святий обов’язок. Наслідуймо в цім Пресв. Діву Марію! Робім завжди так, як Вона.

Продовження в наступному дописі