Нині, у вівторок після Фоминої неділі, Радониця, чи, як її називають у народі, «гробки», «проводи», «діди». Радониця (або у більш давній формі – Радуниця) – це старовинна словʼянська назва поминання померлих після Великодня, згадки про яке знаходимо у наших літописах. Походить вона від слова «радість». Інші назви – народні, та повʼязані часто з тією чи іншою місцевою традицією.

Всі ці назви вказують на одну подію – день особливого поминання померлих, що його ми відзначаємо на 9-й день після Великодня.

Здавалося би, до чого радість до поминання померлих? Але ми пам’ятаємо, що в Бога немає мертвих. «Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі» (Лк. 20: 38). Коли ми молимося за наших спочилих, ми молимося за живих – живих у Бозі. І в день Радониці ми ділимося із ними особливою великодньою радістю – що Христос Воскрес, а отже, і померлих із Собою воскресить.

Традиційно у цей день ми відвідуємо храми і місця поховання наших рідних. Щиро там помоліться, згадайте померлих…

ПЦУ