До 125-річчя від Дня народження Антіна Дикого (1900-1937).

Озерну голубінь
І варту верб високих
На греблі золотій.
Пожежі жар на заході, —
Дивлюсь не надивлюсь.
Мовчать веселі закутки,
Старенький хрест нагнувсь.
На клунях клекоти лелек,
У небі сиза синь;
Зелені клени на поклон
Прослали тінь.

З вірша «Вечір»

Антон (Антін) Дикий народився на початку серпня 1900 року в селі Велика Андрусівка тогочасної Херсонської губернії (нині Кіровоградська область) у бідній селянській родині. Рано втративши батьків, тому ще підлітком був змушений наймитувати по чужих дворах. Через брак освіти (14-річний юнак не вмів ні читати, ні писати) та щоб вижити, пішов працювати до кузні, а згодом на чавуноливарний завод. Після жорстоких революційних і воєнних років Дикий оселився в Харкові, де й здобув освіту.

Його перший вірш «Пізно» був надрукований у 1924 році, а наприкінці 1920-х років письменник уже мав опубліковані літературні твори ― у 1927-му побачила світ збірка поезій «Огонь цвіте». Антін Дикий був членом літературних організацій «Плуг» і Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП), також працював у Державному видавництві України. Наприкінці 1930-х років очолив Харківський історичний музей.

Проте ці роки стали для письменника фатальними. На початку жовтня 1937 року він був виключений з партії через дружні стосунки з журналістом Євгеном Касьяненком, оголошеного «ворогом народу» після арешту 11 липня 1937 року. Дикого було заарештовано 12 жовтня того ж року. Слідчі звинуватили його в участі у вигаданій українській націоналістичній терористичній організації, яка, начебто, планувала вбивство першого секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора. Єдиним «доказом» стали свідчення льотчика Павла Ананьєва, який згодом визнав, що мав лише розмову з Диким у ресторані, але той відкинув будь-які пропозиції щодо завербування. Після тижнів допитів і, ймовірно, катувань письменник підписав «зізнання», у якому назвав Касьяненка своїм «вербувальником» та згадав вигаданих співучасників. 31 грудня 1937 року письменника розстріляли у харківській в’язниці.

Його життя обірвалося в застінках НКВС, й пам’ять про митця надовго вицвіла в тіні забуття. Лише після смерті Сталіна, на початку «хрущовської відлиги» донька поета Інта домоглася перегляду справи. Наприкінці травня 1959 року, через 22 роки після загибелі, Антона Дикого остаточно виправдали.

У фонді Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка зберігається кілька унікальних видань поезій Антона Дикого. Зокрема, окремі книги «Три сторінки» та «Кирило Стрюк» (обидві є одними з його перших видань та містять ілюстрації відомого художника Михайла Глущенка), а також рідкісний примірник поетичної збірки «Огонь цвіте» з дарчим написом автора.

ХДНБ ім. В.Г.Короленка

#українці #постаті #Дикий