Наші славні земляки: сьогодні — день пам’яті Григорія Квітки-Основ’яненка (1778-1843)— прозаїка
сьогодні — день пам’яті Григорія Квітки-Основ’яненка (1778-1843)— прозаїка, драматурга, журналіста, літературного критика, якого по праву називають одним із засновників нової української прози.
Його твори знайомі кожному ще зі шкільних років — «Маруся», «Конотопська відьма», «Сватання на Гончарівці», «Козир-дівка». Але за літературною славою часто губиться не менш цікава правда: Квітка-Основ’яненко вершив долі не лише літературних героїв, а й реальних людей — він працював на суддівській посаді. Саме поєднання літературної, культурно-просвітницької й правової стежок зробило його твори такими проникливими і життєво реалістичними.
Народився Григорій Квітка 29 листопада 1778 року у селі Основа (звідти й псевдонім — Основ’яненко). Його життя нагадує калейдоскоп дивовижних подій. У п’ятирічному віці він осліп після тяжкої хвороби, але прозрів після відвідування Озерянського храму: дитина побачила світло, що йшло від ікони Озерянської Божої Матері. Це чудесне зцілення вплинуло на його подальший вибір: після кількох років військової служби Квітка вирішив присвятити життя духовному шляху і став послушником Куряжського монастиря. Та вже за рік зрозумів, що не може жити монастирським життям, і занурився у вир громадсько-культурної діяльності Харкова.
Він був організатором, актором і керівником Харківського професійного театру, засновником Товариства доброчесності, Харківської публічної бібліотеки, редактором журналу «Украинский вестник», де й дебютував як письменник. Пізніше Квітка взявся за заснування Харківського інституту шляхетних панночок, на який пожертвував майже весь свій статок.
У 1817—1829 роках чотири рази поспіль його обирали повітовим предводителем дворянства — почесною виборною посадою. А згодом він став совісним суддею. Совісні суди розглядали земельні й сімейні справи, злочини неповнолітніх, навіть питання «чаклунства». Квітка бачив хабарництво, бюрократизм, зневагу до простих людей — усе це він майстерно переніс у свої твори. У повісті «Козир-дівка» суддя бере «смачнючі бублики» від просителя й забуває про справу, — ці епізоди народилися з реального суддівського досвіду письменника.
У 1840 році Квітка очолив Харківську палату карного суду в чині надвірного радника. Там розглядалися найсерйозніші кримінальні справи — вбивства, пограбування, зґвалтування. Він залишався на цій посаді до самої смерті.
Попри те, що Квітка не мав вищої освіти, він став одним із найавторитетніших діячів свого часу. Його інтелект, моральність і постійне прагнення до самовдосконалення дозволили досягти вершин у різних сферах.
🕯 20 серпня 1843 року Григорій Квітка-Основ’яненко помер у Харкові. Попрощатися з ним прийшли і чиновники, і прості селяни. На його похороні письменник Ізмаїл Срезневський сказав:
«Пам'ятай, Україно, цю людину. Тут похований той, хто, оживлений любов'ю до тебе, захищав твій звичай та мову».
💙💛 Григорій Квітка-Основ’яненко залишив по собі не лише літературні шедеври, а й приклад глибокої любові до України, її мови та народу.
Ігор Царук