Пам’ятаємо, не забудемо як московщина нищила цвіт нашої нації… Олекса Влизько (1908-1934) – один із найяскравіших…
Олекса Влизько (1908-1934) – один із найяскравіших представників революційного романтизму в українській поезії 20-30-х рр. ХХ ст., життя якого було пов'язане з Харківщиною.
Народився 17 лютого 1908 на Новгородщині, де його батько служив дяком, псаломником. 1917 року родина переїхала в Україну на Харківщину. Хлопець ходив до школи в Лебедині. Тринадцятирічним, після захворювання на скарлатину і тяжких ускладнень, він став глухим, проте ще змалку вражав усіх начитаністю і гострою пам’яттю. Тож не дивно, що він легко вступив на мовно-літературний факультет Київського інституту народної освіти (на базі Державного університету ім. Т.Г. Шевченка). Саме на той час припадають і перші його літературні спроби – він почав писати вірші російською мовою, згодом складав їх українською мовою за словником.
У 1926 р., уже набувши певних знань, створив збірку «За всіх скажу», яка стала подією в українській поезії. На час виходу першої збірки поезій О.Влизько належав до літературного угруповання «Молодняк», куди входили Л. Первомайський, П. Усенко, Т. Масенко, Є. Фомін та ін. Своєю творчістю, і своїм неординарним життям, поет надзвичайно імпонував українським футуристам. У 30-х рр. він переживає особливе творче піднесення: пише вірші, прозу, публіцистику, перекладає. Одна за одною з’являються його книжки: «Живу, працюю» (1930), «Рейс» (1930), «Книга балад2 (1930), «П’ятий корабель» (1933), «Мій друг Дон-Жуан» (1934). Проте всього за якихось п’ять-шість років безслідно розвіявся оптимізм поета, зник його енергійний, вольовий порив, з’являлося дедалі більше болісних рефлексів і неусвідомлених тривог. 26-річного Олексу розстріляли у грудні 1934 р. Ім’я поета зникло з літератури аж до початку шістдесятих.