3 квітня виповнюється 108 років від дня народження Олеся Гончара – українського письменника
3 квітня виповнюється 108 років від дня народження Олеся Гончара – українського письменника, літературного критика, громадського діяча, лавреата численних премій і нагород, першого Шевченківського лавреата в галузі літератури, Героя України (1918-1995), життя якого було пов'язане з Харковом.
Міжнародний біографічний центр у Кембріджі визнав О.Гончара "Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років". Роман "Собор" подавали на Нобелівську премію.
Народився майбутній письменник в с.Ломівка (нині – в межах міста Дніпра) в родині Біличенків.
Коли йому було три роки, померла мама і виховувався він в родині маминих батьків на Полтавщині, а ставши дорослим, взяв мамине дівоче прізвище.
Писати оповідання і вірші він почав на початку 1930-х років. Закінчив технікум журналістики в Харкові. Працював вчителем, займався журналістською роботою.
Став студентом філологічного факультету Харківського державного університету. Навчання перервала війна. Пішов на фронт добровольцем, був мінометником. Повернувся з нагородами, бойовими орденами і медалями, не зламаним духовно.
Навчання закінчив у Дніпропетровському університеті.
Він за життя став класиком літератури. Зазнав слави і цькування.
У середині 1960-х років Олесь Гончар став одним з ініціаторів увічнення історії українського козацтва, зокрема спорудження Державного заповідника на острові Хортиця.
Одним з перших він заявив про катастрофічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, звинувативши в цьому існуючу політичну систему. В умовах національно-культурного відродження 1980–початку 1990 років підтримував створення товариства шанувальників української мови та Народного руху України, очолив Добродійний фонд відбудови Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Під час революції на граніті у 1990 р. серед протестуючої молоді була онука О. Гончара – Леся. Олесь Гончар прийшов до Верховної Ради і висловив свою підтримку студентам. "Вчора я відвідав табір, де голодують студенти. В цих змучених, виснажених, але до краю стійких, здатних на самопожертву юнаках я впізнав нашу молодість. Вимоги голодуючих студентів я вважаю цілком справедливими".
Письменника вразив цинічний глум і насмішки народних депутатів щодо голодуючих студентів. Щоб висловити свою солідарність з протестувальниками Олесь Гончар написав заяву про вихід з комуністичної партії, до якої вступив на фронті.
У суспільстві Олесь Гончар заслужив славу людини моральної й совісної.
У щоденнику він залишив запис "Січовик заповідав класти в могилу – під голову – сідло козацьке… А що я заповів би? Мені покласти під голову три книги: "Тронку", "Собор" і "Зорю".
Міжнародний біографічний центр у Кембріджі визнав О.Гончара "Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років". Роман "Собор" подавали на Нобелівську премію.
Народився майбутній письменник в с.Ломівка (нині – в межах міста Дніпра) в родині Біличенків.
Коли йому було три роки, померла мама і виховувався він в родині маминих батьків на Полтавщині, а ставши дорослим, взяв мамине дівоче прізвище.
Писати оповідання і вірші він почав на початку 1930-х років. Закінчив технікум журналістики в Харкові. Працював вчителем, займався журналістською роботою.
Став студентом філологічного факультету Харківського державного університету. Навчання перервала війна. Пішов на фронт добровольцем, був мінометником. Повернувся з нагородами, бойовими орденами і медалями, не зламаним духовно.
Навчання закінчив у Дніпропетровському університеті.
Він за життя став класиком літератури. Зазнав слави і цькування.
У середині 1960-х років Олесь Гончар став одним з ініціаторів увічнення історії українського козацтва, зокрема спорудження Державного заповідника на острові Хортиця.
Одним з перших він заявив про катастрофічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, звинувативши в цьому існуючу політичну систему. В умовах національно-культурного відродження 1980–початку 1990 років підтримував створення товариства шанувальників української мови та Народного руху України, очолив Добродійний фонд відбудови Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Під час революції на граніті у 1990 р. серед протестуючої молоді була онука О. Гончара – Леся. Олесь Гончар прийшов до Верховної Ради і висловив свою підтримку студентам. "Вчора я відвідав табір, де голодують студенти. В цих змучених, виснажених, але до краю стійких, здатних на самопожертву юнаках я впізнав нашу молодість. Вимоги голодуючих студентів я вважаю цілком справедливими".
Письменника вразив цинічний глум і насмішки народних депутатів щодо голодуючих студентів. Щоб висловити свою солідарність з протестувальниками Олесь Гончар написав заяву про вихід з комуністичної партії, до якої вступив на фронті.
У суспільстві Олесь Гончар заслужив славу людини моральної й совісної.
У щоденнику він залишив запис "Січовик заповідав класти в могилу – під голову – сідло козацьке… А що я заповів би? Мені покласти під голову три книги: "Тронку", "Собор" і "Зорю".
Модерна Україна
#українці #постаті #письменники #Гончар