БУЗОК ХАРКОВА
Бузкове цвітіння вже випік з очей хтось війною,
Що дивляться німо з провалля алеями слави.
Ми йдемо крізь травень, убиті його пеленою,
Де запах бузків — мов гіркі аромати криваві.
І робиться раптом нестерпно, тривожно і світло,
Коли закипає на сонці бузкова межа.
Це місто від болю смертельно бузками розквітло,
Там пам'яті серце торкається леза ножа.
Одні на весь Всесвіт… Бузки притуляєм до рани,
Холодних протезів, що замість утрачених ніг.
А місто стоїть, де бузки між бетонних курганів,
Де кожен бузок — це останній для нас оберіг.

Леонід Логвиненко