З того що я зрозумів за останні дні, найбільш агресивні (до України виключно) громадяни Польщі, живуть в парадигмі що:
Україна воює виключно за себе і в своїх інтересах.
З останнім не посперечаєшся. Ми боремось за виживання.

Що Україна не має ніякого відношення до захисту Польщі. І що Польщі від України зиску нема, бо вона (дослівно багатенько разів зустрічав) "під парасолькою НАТО і ЄС. І якщо Росія нападе, то з нею буде воювати все НАТО".
Ну, про те ще ми є загрозою для "винятковості" і "першочерговості" Польщі в ЄС і так всі розуміють.

Але, є одне але. Як показала реальна війна, кожна з країн (НАТО не виняток), надіється що воювати на землі буде хтось з союзників. А не вони.
Кожна. Надіються на те що їх громадяни воювати не будуть.
Особливо коли війна виявилась не такою лайтовою, віддаленою і технологічною. Коли гибель людей на полі бою це постійна і існуюча частина війни. Коли малими контрактними арміями на полі бою питання не вирішити. Коли в забудові вирішує піхота на землі, а не оператори в затишних кімнатах управління.

І на жаль, розуміння яка жахлива нинішня війна, у більшості поляків нема. Зовсім. Якісь ілюзії про якусь велич, (яку розмотає пара дивізій російської армії що пройшли школу на цій війні) про якусь крутість і гіпотетичну технологічну перевагу на полі бою.

Ні в одній країні ближнього зарубіжжя нема ніякої переваги перед сотнями тисяч росіян на землі і тисячами тон чавуну з неба. Перед сотнями ракет та ударних дронів за раз. Ні в одній.

Реальний досвід протистояння всьому цьому має тільки Україна.

Роман Донік