25 серпня день пам’яті Івана Багряного (Лозов’яги, Лозов’ягіна) – визначного українського поета
25 серпня день пам'яті Івана Багряного (Лозов'яги, Лозов'ягіна) – визначного українського поета, прозаїка, публіциста і громадського діяча (1906-1963), життя якого було пов'язане з Харковом.
Івана Багряного українці почали вільно читати лише з 1991 р., через 28 років після його смерті.
"Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська, коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький.", – Іван Багряний, лист-памфлет "Чому я не хочу вертатись до СССР?", написаний у 1946 р.
Він народився в Охтирці (нині Сумщина).
"Належав до покоління Знищеного українського Відродження, більша частина з якого була розстріляна, а частина стала вигнанцями. До останніх належав й Іван Багряний. Йому вдалося уникнути насильницької смерті від рук чекістів, як того "сподобився" багато хто з його побратимів, але він пройшов усі належні кола пекла, що були уготовані Москвою українській інтелігенції задля її цілковитого знищення.
Зрештою, він опинився на вигнанні.
На вигнанні, в Німеччині, Багряний написав і свій знаменитий роман "Сад Гетсиманський" – один з перших у світовій літературі творів про сталінський терор та проблему буття людини за тоталітаризму. Юрій Шевельов назвав цей роман "справжньою енциклопедією радянської політичної в’язниці". А ще звернув увагу на те, що "Сад Гетсиманський" з’явився задовго до "Архіпелагу Гулагу" Олександра Солженіцина і обидва твори є разюче подібними.
Перші вірші Івана Багряного з’явилися у 1925 році. Того ж року були видані й перші оповідання. У 1926 році молодий поет увійшов до київського літературного об’єднання МАРС ("Майстерня революційного слова"), учасниками якого була тодішня літературна еліта – Валеріян Підмогильний, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, яких пізніше піддадуть нищівній критиці і майже всіх розстріляють.
У квітні 1932 року Багряного вперше арештовують, звинувачуючи "в проведенні контрреволюційної агітації". 11 місяців письменник провів у камері одиночного ув’язнення, потім його відправили на спецпоселення на Далекий Схід. Звідти він утікав, його ловили, повертали назад.
Після повернення з заслання Багряного знову арештували. Знову була Харківська в’язниця УДБ-НКВС на Холодній горі, багатогодинні допити, тортури. Цього разу його звинуватили в участі у націоналістичній контрреволюційній організації. Утім, своєї вини письменник не визнав, тому його змушені були відпустити.
Під час війни Багряний одразу йде в українське національне підпілля. Працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті. Одночасно брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів. Утім, не полишав і літературної праці. 1944 р. написав пригодницький роман "Звіролови" (згодом відомий як "Тигролови"; написав у Моршині де переховувався від німців). 1945 р. письменник емігрував до Німеччини.
Через рік було опубліковано його відомий лист-памфлет "Чому я не хочу вертатись до СССР?" На чужині активно займався політичною діяльністю. Організував Українську революційно-демократичну партію (УРДП), в якій згуртував відданих українській справі земляків. У період 1952-1963 рр. був головою Української Національної Ради та віце-президентом УНР в екзилі."
Івана Багряного українці почали вільно читати лише з 1991 р., через 28 років після його смерті.
"Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська, коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький.", – Іван Багряний, лист-памфлет "Чому я не хочу вертатись до СССР?", написаний у 1946 р.
Він народився в Охтирці (нині Сумщина).
"Належав до покоління Знищеного українського Відродження, більша частина з якого була розстріляна, а частина стала вигнанцями. До останніх належав й Іван Багряний. Йому вдалося уникнути насильницької смерті від рук чекістів, як того "сподобився" багато хто з його побратимів, але він пройшов усі належні кола пекла, що були уготовані Москвою українській інтелігенції задля її цілковитого знищення.
Зрештою, він опинився на вигнанні.
На вигнанні, в Німеччині, Багряний написав і свій знаменитий роман "Сад Гетсиманський" – один з перших у світовій літературі творів про сталінський терор та проблему буття людини за тоталітаризму. Юрій Шевельов назвав цей роман "справжньою енциклопедією радянської політичної в’язниці". А ще звернув увагу на те, що "Сад Гетсиманський" з’явився задовго до "Архіпелагу Гулагу" Олександра Солженіцина і обидва твори є разюче подібними.
Перші вірші Івана Багряного з’явилися у 1925 році. Того ж року були видані й перші оповідання. У 1926 році молодий поет увійшов до київського літературного об’єднання МАРС ("Майстерня революційного слова"), учасниками якого була тодішня літературна еліта – Валеріян Підмогильний, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, яких пізніше піддадуть нищівній критиці і майже всіх розстріляють.
У квітні 1932 року Багряного вперше арештовують, звинувачуючи "в проведенні контрреволюційної агітації". 11 місяців письменник провів у камері одиночного ув’язнення, потім його відправили на спецпоселення на Далекий Схід. Звідти він утікав, його ловили, повертали назад.
Після повернення з заслання Багряного знову арештували. Знову була Харківська в’язниця УДБ-НКВС на Холодній горі, багатогодинні допити, тортури. Цього разу його звинуватили в участі у націоналістичній контрреволюційній організації. Утім, своєї вини письменник не визнав, тому його змушені були відпустити.
Під час війни Багряний одразу йде в українське національне підпілля. Працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті. Одночасно брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів. Утім, не полишав і літературної праці. 1944 р. написав пригодницький роман "Звіролови" (згодом відомий як "Тигролови"; написав у Моршині де переховувався від німців). 1945 р. письменник емігрував до Німеччини.
Через рік було опубліковано його відомий лист-памфлет "Чому я не хочу вертатись до СССР?" На чужині активно займався політичною діяльністю. Організував Українську революційно-демократичну партію (УРДП), в якій згуртував відданих українській справі земляків. У період 1952-1963 рр. був головою Української Національної Ради та віце-президентом УНР в екзилі."
Модерна Україна