10 вересня 1894 року народився Олександр Довженко (1894-1956) — видатний український кінорежисер
Довженки мали давнє чумацьке коріння. Родина була незаможною та багатодітною: з 14 дітей до поважного віку дожили лише Олександр і його сестра Поліна. Дитинство письменник згадував як «повне плачу та похорону».
У 1911 році Довженко вступив до Глухівського учительського інституту, який згодом називав закладом, де готували «вчителів-обрусителів». Після навчання працював учителем на Житомирщині, викладаючи одразу кілька предметів.
Українська революція 1917–1921 років стала важливим періодом у житті Довженка. Він переїхав до Києва, навчався в Київському комерційному інституті та Українській академії мистецтв, брав участь у тогочасному політичному житті.
У 1918 році Довженко добровольцем вступив до 3-го сердюцького полку Армії УНР і брав участь у боях із більшовиками, зокрема в придушенні більшовицького повстання на заводі «Арсенал» у Києві.
У 1919 році його заарештували чекісти в Житомирі. Від розстрілу Довженка врятував письменник і діяч українського комуністичного руху Василь Еллан-Блакитний. Згодом Довженко працював у радянських дипломатичних установах у Польщі та Німеччині.
Саме за кордоном він серйозно зайнявся образотворчим мистецтвом. У 1922–1923 роках навчався у приватній мистецькій школі професора-експресіоніста Віллі Гекеля.
У 1923 році Довженко повернувся до Харкова.
Тут він працював художником-графіком, став відомим карикатуристом та ілюстратором, співпрацював із мистецько-літературним об’єднанням «Гарт», а після його розпаду став одним із засновників ВАПЛІТЕ разом із Миколою Хвильовим, Аркадієм Любченком, Миколою Яловим та іншими представниками українського культурного відродження 1920-х років.
У 1926 році Довженко переїхав до Одеси, де розпочав роботу на кіностудії ВУФКУ. Так почався його шлях у кінематографі.
Першою стрічкою стала комедія «Ягідка кохання». Згодом з’явилися «Сумка дипкур’єра», «Звенигора», «Арсенал» та «Земля».
Саме три останні фільми — «Звенигора», «Арсенал» і «Земля»— принесли Довженку світове визнання й зробили його одним із найвідоміших режисерів свого часу.
У «Звенигорі» через історію пошуку скарбів режисер розповів про багатовікову історію України. У «Арсеналі» він змушений був ідеологічно переосмислити події, учасником яких сам був у 1918 році. А «Земля» стала одним із найвідоміших фільмів українського та світового кіно попри те, що радянська влада побачила в ній небезпечні для себе смисли.
Світове визнання не захистило Довженка від радянської системи.
Його звинувачували в «українському буржуазному націоналізмі». У 1930-х роках режисер перебрався до Москви, де опинився під особистою опікою Сталіна. Ця «опіка» мала високу ціну: Довженко створював фільми, що відповідали вимогам радянської пропаганди: «Аероград», «Іван», «Щорс». Так само він працював над документальними стрічками про встановлення радянського режиму на західноукраїнських землях.
З початком німецько-радянської війни Довженко став одним із провідних радянських воєнних документалістів. Він створив фільми «Битва за нашу Радянську Україну» та «Перемога на Правобережній Україні». Також саме Довженко ініціював створення радянського ордена Богдана Хмельницького.
Але у 1943 році він написав сценарій «Україна в огні» — твір, у якому показав трагедію українського народу під час війни та проблеми радянської системи. Сценарій викликав різку критику партійного керівництва, а особисто Сталін звинуватив Довженка в політичній нелояльності.
Після цього режисер фактично опинився в опалі.
Після війни Довженку не дозволяли повноцінно працювати в кіно.
Водночас саме в цей період сформувався унікальний жанр кіноповісті — поєднання літературної оповіді та кінематографічного мислення. До найвідоміших творів Довженка належать «Зачарована Десна» та «Україна в огні».
УІНП