7 жовтня 1984 року пішов у засвіти український дисидент-правозахисник, журналіст, есеїст, перекладач, учений-сходознавець Валерій Веніамінович Марченко . Вірніше — ця дата зазначена в документах. Імовірно, він помер раніше, 5 жовтня. Принаймні так вважала його мама Ніна Михайлівна, яка разом із своєю сестрою Ганною Михайлівною увесь час перебувала під стінами лікарні. Її, звісно, до вмираючого сина не пускали і про смерть, очевидно, повідомили коли це було потрібно «компетентним органам». За спогадами Ніни Михайлівни, саме 5 жовтня вона просто відчула, що сина вже немає. Валерію було 37 років.
Уперше Валерій Марченко був засуджений за антирадянську пропаганду та агітацію в 26 років. У 1973 р. його активну громадянську позицію державні органи «оцінили» у 6 років позбавлення волі в колонії та 2 роки заслання. Після ув’язнення Марченко перебував на волі лише 2 роки і 5 місяців. У цей час знаходився під постійним наглядом КДБ, був змушений працювати сторожем у дослідному господарстві рослинництва. 21 жовтня 1983 р. уже важкохворого В. Марченка заарештовують удруге й у березні 1984 р. засуджують до 10 років колонії особливого режиму та 5 років заслання. Етапом був відправлений у пермські табори, де в нього незабаром відмовили нирки.
На вимогу світової громадськості Валерія Марченка етаповано у зворотному напрямку, спочатку до тюремної лікарні м. Перм, потім — до Ленінграда. Медичне управління МВС СРСР дійшло висновку, що Марченка слід звільнити як невиліковно хворого, але КДБ чинило цьому перешкоди. Зрештою, дисидент помер у тюремній лікарні ім. Ф. П. Гааза у Ленінграді.
Ніна Михайлівна та її сестра завдяки своїй наполегливій і сміливій поведінці, суспільному розголосу змогли забрати прах в’язня сумління. Це був єдиний випадок, коли тіло віддали родині. Під пильним наглядом КДБ останки Валерія Марченка були перевезені в Україну. Поховання відбулося на Покрову 14 жовтня 1984 року на батьківщині діда — Михайла Марченка, поряд із його могилою у с. Гатному (Києво-Святошинського району Київської області).

Відомий політичний дисидент та правозахисник Семен Глузман так писав про Валерія Марченка: «Щирий, красивий, іронічний, чарівний європейський інтелігент, любляча життя молода людина. Щасливий і гордий. Це важко зрозуміти. Але це правда: Валерій був щасливий. Там у політтаборі, він писав те, що боялися мовити вголос «на волі». Його штампували з громадських трибун тавром «відступника і буржуазного націоналіста», а він — у таборі став письменником. Українським нерадянським письменником. Не фанатик, не революціонер, не екстреміст, він був такий, як і ви. Лише — кращий».

14 жовтня 2017 року на могилі Валерія Марченка встановили гранітний пам’ятник, на якому викарбували слова президента Рональда Рейгана: «Його життя назавжди лишиться прикладом для всіх тих, кого глибоко хвилюють права українського народу».

Ігор Царик

#українці #постаті #діячі #дисиденти #Марченко