У юності він збирав на базарі недоїдки біля чумацьких возів, а латки на одязі пришпилював сосновими голками
Так Петро Гулак-Артемовський згадував роки навчання. Згодом бідний сирота очолить Харківський університет і стане одним із зачинателів нової української літератури — поруч із Котляревським.
Сьогодні минув 161 рік від дня його смерті.
Петро народився в Городищі на Черкащині, у родині священника. Рано втратив батьків. Навчався в Києво-Могилянській академії, заробляв учителюванням у заможних родинах. А 1817 року приїхав до Харкова — міста, з яким пов’язав решту життя.
До університету вступив вільним слухачем, а невдовзі вже сам викладав польську мову. Потім став професором, деканом, у 1841 році — ректором.
Його лекції збирали повні аудиторії. Петро Петрович розповідав історії, жартував, читав вірші з пам’яті й умів захопити слухачів. Любив справляти враження: сучасники запам’ятали навіть блиск перснів на його руках під час вечірніх лекцій.
Допомагав талановитим студентам. У його домі мешкав майбутній історик Микола Костомаров. А найкращі студентські праці Гулак-Артемовський запропонував друкувати коштом університету. Роками навчав дівчат і підтримував рівноцінну освіту для жінок та чоловіків.
Літературну славу принесла йому історія беззахисного Рябка.
У байці «Пан та Собака», надрукованій 1818 року, пес сумлінно стереже господарське добро — і дістає покарання, бо заважав панові спати. Наступної ночі мовчить — і знову винний, бо двір обікрали.
«Чи гавкає Рябко, чи мовчки ніччю спить,
Все випада-таки Рябка притьмом побить».
За долею Рябка читачі впізнавали безправне життя кріпака. До скасування кріпацтва залишалося ще 43 роки.
Та його внесок значно ширший за одну знамениту байку. Гулака-Артемовського називають другим після Котляревського серед зачинателів нової української літератури.
Котляревський своєю «Енеїдою» утвердив живу українську мову в літературі. Гулак-Артемовський продовжив його справу: писав сатиричні байки, створював романтичні балади, переосмислював українською сюжети Ґете й Міцкевича.
Йому хотілося передати рідною мовою ніжність, любов, душевне хвилювання. У народних піснях усе це давно звучало — тепер мало зазвучати й у новій книжній поезії. Так з’явилася його «Рибалка».
Сам Петро був людиною суперечливою. Автор гострої сатири на панів дорожив високим становищем та імператорськими відзнаками. А за дотепами й жартами ховалися особисті втрати.
За біографічними переказами, у молодості він втратив кохану: її батьки були проти шлюбу з бідним юнаком, а дівчина померла від сухот. Згодом рано пішла з життя і його перша дружина, француженка Луїза.
Петро одружився вдруге — з Єлизаветою Федорівною. У цьому шлюбі народилося 11 дітей. Поряд із викладанням та літературою його життя наповнювали турботи великої родини.
Тож слова з епіграфа до байки «Тюхтій та Чванько» звучать особливо особисто:
«Яка ж бо смішна наша доля! Бажаючи плакати, я смішу інших».
За день до смерті Петро Гулак-Артемовський іще читав напам’ять уривки з «Енеїди» Вергілія. Зберігав ясний розум і дивовижну пам’ять.
Помер у Харкові 13 жовтня 1865 року. Йому було 75.
Петро Гулак-Артемовський пройшов через сирітство, бідність і втрати близьких. Зумів здобути освіту, очолити університет, підтримати талановитих студентів. Любив дотепне слово й умів сміятися, хоча приводів для смутку в його житті вистачало.
Він належав до покоління, яке починало нову українську літературу. І вклав у неї те, що добре знав сам: гіркоту несправедливості, ніжність, біль утрати й гумор, який допомагав жити.
Таким і варто пам’ятати Петра Гулака-Артемовського — людиною великого таланту, яка сама піднялася зі злиднів і допомагала іншим знайти свій шлях.
Українська перемога
На зображеннях: Петро Гулак-Артемовський; могила П. Гулак-Артемовського у ниеішньому Молодіжному парку Харкова
#українці #харківці #митці #науковці #діячі #Гулак_Артемовський