85 років тому, 18 жовтня, трагічно загинув від рук НКВС Володимир Свідзінський – видатний поет і перекладач доби "розстріляного відродження" (1885-1941).
"Це – поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю.", – писав Микола Бажан про Володимира Свідзінського.
Василь Стус на­зи­вав його од­ним з най­важ­ливіших для се­бе по­етів, став­ля­чи йо­го по­ряд з Рільке і Ґете. Ім'я Володимира Свідзінського і сьогодні, на жаль, відоме неширокому колу читачів.
Життя Володимира Свідзінського обірвалося трагічно: коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВС арештував представників української інтелігенції, які ще не евакуювалися, серед них і В. Свідзінського – за звинуваченням в антирадянській агітації. Арештантів під конвоєм гнали на схід. Недалеко від міста, коли виникла загроза оточення німецькими загонами, їх загнали в сарай, облили бензином і підпалили. Це сталося 18 жовтня 1941 р. Тоді у полум’ї згоріли й рукописи ненадрукованих творів Свідзінського. Винятком став великий рукопис збірки недрукованих поезій "Медобір", яку поетові О. Веретенченкові вдалося вивезти за кордон.
Багато зроблено для повернення імені поета, зокрема, літературознавицею Елеонорою Соловей (facebook.com/el.solovey/photos?locale=ru_RU) ), з’явилися видання його творів, публікації про нього, Лігою українських меценатів та журналом "Київ" засновано літературну премію імені Володимира Свідзінського.
Володимир Свідзінський був реабілітований посмертно 30 березня 1964 р. за відсутністю складу злочину.
Народився Володимир Свідзінський в родині священника у с.Маянів (нині Вінниччина).
Навчався в Тиврівському духовному училищі, Подільській духовній семінарії, яку залишив за станом здоров'я, закінчив курс навчання в Київському комерційному інституті, але державних іспитів не складав і тому диплому про вищу освіту не здобув.
Перша збірка Свідзінського "Ліричні поезії" вийшла друком у 1922 р., пізніше – "Вересень" (у 1927 р.) і "Поезії" (у 1940 р.).
У творчості поет був далекий від актуальної йому сучасності, що й зумовило негативне ставлення офіційної радянської критики до нього.
Важливе місце у творчості Свідзінського посідають казки за народними мотивами, а також переклади з античних літератур (Гесіод, Езоп, Овідій, Арістофан) та з французької, німецької, польської та російської поезії. До Свідзінського українською Гесіода перекладав лише Іван Франко.

Умруть і небо, і земля,
Замовкнуть голоси природи
І, набігаючи здаля,
Не будуть плюскотати води.

Все, що росте, зоріє, пахне,
Безмовний холод пожере,
І злоба без людей зачахне,
І смерть без здобичі помре.

Та я хотів би уявити,
Серед своїх останніх мрій,
Що ти довіку будеш жити,
О буйний вітре степовий!

Твоє не стихне трембітання;
Ти в мороку, серед руїн,
Луною давнього змагання
Все повторятимеш один

Слова поетів прозорливих,
Уболівальників земних,
Благання їх пісень журливих,
І скарги, і прокльони їх.

17.Х.1940

Модерна Україна
#українці #постаті #митці #поети #Свідзінський