21 жовтня виповнюється 116 років від дня народження Поліни Куманченко – видатної української актриси театру і кіно
21 жовтня виповнюється 116 років від дня народження Поліни Куманченко – видатної української актриси театру і кіно, народної артистки СРСР, педагогині, Шевченківської лавреатки (1910-1992), життя якої було пов'язане з Харковом.
"Вона дійсно пригоромшлива актриса. Знаєте, що в мистецтві Куманченко найдивовижніше? Те, що мистецтва цього не помічаєш.", – сказав видатний оперний співак Іван Паторжинський.
Народилася майбутня актриса (справжнє її ім'я – Пелагея) в с.Музиківка (нині Херсонщина) в родині залізничника. Вона рано залишилася сиротою і жила у старшої сестри в Миколаєві.
З дитинства захоплювалася театром. У 1929 р. закінчила студію при Миколаївському академічному українському театрі драми і музкомедії. Невдовзі переїхала до Харкова до Першого театру дітей і юнацтва. Вона виконувала ролі характерних персонажів з українських класичних п'єс. Її популярність в Харкові не знала меж. До театру ходили на неї – на Куманченко.
"Від 1937 до 1961 рр. Поліна Куманченко – акторка Харківського академічного українськогодраматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Крім цього, вона викладає в театральному училищі при ХДАУДТ ім. Т. Г. Шевченка.
У 1930-х рр. Поліна Володимирівна вийшла заміж за дитячого письменника Сергія Раснянського, який був смертельно поранений під час евакуації у 1941 р. У воєнні роки виступала у складі фронтових бригад, де познайомилася зі своїм другим чоловіком – актором Михайлом Федоровичем Покотилом.
Упродовж 1955-1959 рр. Поліна Куманченко входила до складу депутатів IV скликання Верховної Ради Української РСР. Наприкінці 1950-х рр. розпочала свій акторський шлях у кіно. Знялася в близько 20 фільмах: "Зниклий безвісті" (1956), "Кров людська – не водиця" (1960), "Дмитро Горицвіт" (1961), "По Київському напрямку" (1967), "Шукаю людину" (1973) та інших. У 1960 р. Поліні Куманченко було присвоєно звання народної артистки СРСР.
У 1962 р. головний режисер Київського українського драматичного театру ім. І. Франка М. Крушельницький запропонував Поліні Володимирівні приєднатися до складу театру, на що вона погодилась.", – @Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва (https://www.facebook.com/cdamlmu).
Навіть поміж таких актрис як Наталя Ужвій, Поліна Нятко, Нонна Копержинська вона не залишалася в тіні. Була зайнята багато і в цікавих ролях, стала однією з провідних актрис Київського театру імені І.Франка (https://www.facebook.com/frankotheatre).
В останні роки ролей в театрі ставало все менше, вона сумувала. Театр – як завжди залишався її життям, вона все готова була віддати, щоб тільки залишитися в ньому, – народна артистка Радянського Союзу згодна була грати маленькі ролі, просто дихати пилом куліс. Але її відправили на пенсію.
"Вона дійсно пригоромшлива актриса. Знаєте, що в мистецтві Куманченко найдивовижніше? Те, що мистецтва цього не помічаєш.", – сказав видатний оперний співак Іван Паторжинський.
Народилася майбутня актриса (справжнє її ім'я – Пелагея) в с.Музиківка (нині Херсонщина) в родині залізничника. Вона рано залишилася сиротою і жила у старшої сестри в Миколаєві.
З дитинства захоплювалася театром. У 1929 р. закінчила студію при Миколаївському академічному українському театрі драми і музкомедії. Невдовзі переїхала до Харкова до Першого театру дітей і юнацтва. Вона виконувала ролі характерних персонажів з українських класичних п'єс. Її популярність в Харкові не знала меж. До театру ходили на неї – на Куманченко.
"Від 1937 до 1961 рр. Поліна Куманченко – акторка Харківського академічного українськогодраматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Крім цього, вона викладає в театральному училищі при ХДАУДТ ім. Т. Г. Шевченка.
У 1930-х рр. Поліна Володимирівна вийшла заміж за дитячого письменника Сергія Раснянського, який був смертельно поранений під час евакуації у 1941 р. У воєнні роки виступала у складі фронтових бригад, де познайомилася зі своїм другим чоловіком – актором Михайлом Федоровичем Покотилом.
Упродовж 1955-1959 рр. Поліна Куманченко входила до складу депутатів IV скликання Верховної Ради Української РСР. Наприкінці 1950-х рр. розпочала свій акторський шлях у кіно. Знялася в близько 20 фільмах: "Зниклий безвісті" (1956), "Кров людська – не водиця" (1960), "Дмитро Горицвіт" (1961), "По Київському напрямку" (1967), "Шукаю людину" (1973) та інших. У 1960 р. Поліні Куманченко було присвоєно звання народної артистки СРСР.
У 1962 р. головний режисер Київського українського драматичного театру ім. І. Франка М. Крушельницький запропонував Поліні Володимирівні приєднатися до складу театру, на що вона погодилась.", – @Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва (https://www.facebook.com/cdamlmu).
Навіть поміж таких актрис як Наталя Ужвій, Поліна Нятко, Нонна Копержинська вона не залишалася в тіні. Була зайнята багато і в цікавих ролях, стала однією з провідних актрис Київського театру імені І.Франка (https://www.facebook.com/frankotheatre).
В останні роки ролей в театрі ставало все менше, вона сумувала. Театр – як завжди залишався її життям, вона все готова була віддати, щоб тільки залишитися в ньому, – народна артистка Радянського Союзу згодна була грати маленькі ролі, просто дихати пилом куліс. Але її відправили на пенсію.
Модерна Україна
#українці #митці #актори #постаті #Куманченко